У багатій історії польського живопису є велика група митців, недооцінених за їхнього життя. Один із них – Владислав Слевінський.
Кожен, хто планує власний життєвий шлях, повинен твердо дотримуватися чіткого й перевіреного правила: обирай професію на основі власних здібностей, зацікавлень і можливостей. Владислав Слевінський, один із найвидатніших польських постімпресіоністів, найімовірніше, не знав цього принципу. Не звертаючи уваги на свої таланти, він узявся за управління земельним маєтком Піляшковіце, отриманим у спадок від матері. На результати довго чекати не довелося. У господарюванні він зазнав цілковитої поразки. У 1888 р., маючи всього 32 роки (а народився він 1 червня 1856 р., його батьками були Каєтан Слевінський, дідич села Бялинін, та Гелена Мисирович, яка померла під час пологів), був змушений утікати до Парижа, рятуючись таким чином від поручителів, судового виконавця і казначейства. У столиці Франції він познайомився, а згодом і подружився з Полем Гогеном. Разом відвідували модний ресторан «Chez Madame Charlotte», у якому збиралася тодішня мистецько-інтелектуальна еліта: Альфонс Муха, Станіслав Виспянський, Юзеф Мегоффер, Август Штріндберг. Знайомство з Гогеном мало величезний вплив на подальше життя Слевінського. Тоді художник пізнав головні принципи постімпресіоністської теорії Гогена, яка отримала назву синтетизму.
До 1910 р. Слевінський, шукаючи свого місця в житті, багато подорожував Європою. У 1908 р. навіть на короткий термін зайняв професорську посаду у Варшавській школи мистецтв. Проте відмовився від неї, повернувся у Францію, у Бретань, де оселився назавжди. Його дім відвідувало багато відомих людей того часу, зокрема Віткацій і Тадеуш Маковський.
Читаючи про малярство Владислава Слевінського, можемо дізнатися, що він творив «[...] власний оригінальний стиль відтворення образу. Художні форми він видобував пласкою кольоровою плямою, обведеною м’яким виразним контуром, зберігаючи при цьому делікатне моделювання світлотіней і плавний штрих пензля; він синтезував форми, схоплюючи в квінтесенції риси предметів і пейзажів. Простота відображення в ньому вміло поєднувалася з декоративністю. Він майстерно гармонізував барви приглушених кольорів, створюючи вишукані колористичні палітри («Маска і книжки», бл. 1897 р.); вицвілу бронзу, сірину і зелень оживляв акцентами дзвінких, насичених пурпурових, жовтих і фіолетових відтінків («Глек із герберами на червоній скатертині», бл. 1900 р.; «Червоні, жовті квіти і яблука», бл. 1903 р.). У натюрмортах, «героями» яких були звичайнісінькі глиняні глечики з букетом польових квітів або полумиски з фруктами, він створював настрій зосередженості, атмосферу роздумів над тихим буттям предметів, ауру контемпляції їхнього прихованого існування («Натюрморт із зеленою чашкою», бл. 1899 р.; «Натюрморт із квітами та фруктами», бл. 1889 р.; «Червоний гіацинт і яблука», бл. 1905 р.). Поетику «звичайного незвичного» посилюють у полотнах Слевінського занавіски і скатертини, оздоблені японськими орнаментами, які свідчать про захоплення мистецтвом Сходу [...]» (Ірена Коссовська, «Владислав Слевінський», цитата із сайту Culture.pl).
Спляча жінка з котом, 1896
Незвичайним твором у мистецькому доробку художника стала картина «Жінка, що розчісується». Полотно було створене в Парижі 1897 р. Важко байдуже пройти повз нього. Ця композиція, яка дуже інтригує й одночасно викликає неспокій, поєднує форму ар-нуво із пристрастю, дуже характерною для періоду Молодої Польщі (польська модерністська течія, – перекл.). У повсякденних діях і ситуаціях митець знаходить таємничість, привабливість та обіцянку якогось надзвичайного враження та відчуття.
Про Слевінського варто відзначити, що він одним із перших увів натюрморт у салони. Тодішня мистецька критика зі здивуванням констатувала, що так багато можна сказати про ці банальні, звичайні предмети і про такі собі, наприклад, яблука. У своїх роботах митець із великою охотою й майстерністю використовував світло, яке грає першу скрипку на його полотнах.
Анемони, 1904
Одночасно з початком Першої світової війни до художника почала наближатися смерть. З дня на день стан його здоров’я невпинно погіршувався. Врешті невиліковна хвороба завдала остаточного удару. Після багатьох місяців боротьби Владислав Слевинський помер у Парижі 24 березня 1918 р. Йому було 62 роки. На катафалк, що котився паризькими вулицями, поклали великий круглий вінок із темних фіалок та кетягів білого бузку.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕДВАРД ОКУНЬ – (НЕ)ЗАБУТИЙ ХУДОЖНИК
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ОЛЬГА БОЗНАНСЬКА – «СІРА ХУДОЖНИЦЯ»
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ПОНГОВСЬКИЙ – ХЛОПЕЦЬ ІЗ ПЛАКАТОМ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МИСТЕЦТВО – ЦЕ ВТЕЧА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ ПОДКОВИНСЬКИЙ – ХУДОЖНИК БАГАТЬОХ І ЛИШЕ ОДНІЄЇ КАРТИНИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВРУБЛЕВСЬКИЙ – БУНТІВНИК, ЛЕГЕНДА ПОЛЬСЬКОГО СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВІЧНИЙ ШУКАЧ ТАДЕУШ МАКОВСЬКИЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПЬОТР МІХАЛОВСЬКИЙ – РОМАНТИК У СЛУЖІННІ НЕЗАЛЕЖНІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МАГІЧНИЙ СВІТ ЮЗЕФА МЕГОФФЕРА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЯЦЕК МАЛЬЧЕВСЬКИЙ – МАНІЯ СМЕРТІ Й ЛЮБОВ ДО ЖИТТЯ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АРТУР ҐРОТТҐЕР – ХУДОЖНИК НЕЗАЛЕЖНОЇ ПОЛЬЩІ
