Історія заснованого родиною Радзивилів міста Радивилова починається з 1564 року. З середини ХVІІ ст. місто регулярно було власністю то однієї заможної родини, то іншої, і так продовжувалося аж до початку минулого століття. Містечко не вирізнялося серед інших чимось видатним, проте тут жваво йшов гeндель, що підтверджують знайдені польські, чеські, німецькі монети ХV-ХVІІ ст. Та й не дивно, адже тут проходив торговий тракт зі сходу на захід.
З розширенням на захід Російської імперії повітовий Радивилів стає своєрідним віконцем у Європу, бо ж за кілька кілометрів, у Бродах, була вже могутня Австрія. «Радивилів – то лише купа дерев’яних халуп, які тримаються на ногах завдяки спеціальній ласці провидіння щодо Росії. Жодного метра бруку, всі вулиці з утоптаної землі», – так занотує 31 серпня 1847 р. свої враження відомий французький письменник Оноре де Бальзак. Саме цим шляхом, незважаючи на перестороги («Ви їдете у Росію? То не відаєте, що чините! Не знаєте, що ви тут більше не в Європі, а вже в Китаї! Кордон Китаю починається отам – у Радзивилові»), мчав до майбутньої дружини Евеліни Ганської закоханий Бальзак.
А почалося їх знайомство із захоплюючого листа-відгуку читачки з далекої таємничої країни – Евеліни Ганської. Відверте незадоволення “Шагреневою шкірою” та роздуми над романом “Сцени приватного життя” Бальзак отримав від незнайомки на початку 1832 року. З того часу вони листувалися інтенсивно, а між тим зустрічалися час від часу в Європі, аж поки французький місьє не вибрався у подорож, що стала найдовшою та найтривалішою у його житті. «І не раз, а сто разів на день наше життя було у небезпеці. Нам часто треба було мати 15-16 осіб з лопатами, щоб витягти нас з бездонної багнюки, де ми тонули до висоти портьєр» – бідкався письменник. А ось у нарисі «Лист про Київ» Бальзак пише так: «Цей повіз із дерева і очерету, що його тягнуть зі швидкістю локомотива, відбиває на ваших кістках усі нерівності путівця з жорстокою правильністю: ти стрибаєш, мов стриножений, падаєш на сіно, фурман зовсім тим не переймається – його діло їхати, а твоє – триматися...». Письменник побачив ще й інше – чудову природу: «Це пустеля, море збіжжя, прерії Купера з їх тишею. Тут уже починається українська земля, земля чорна й жирна, якої ніколи не угноюють і де завжди сіють».
«Їхати з Парижа до Гонеса зовсім не те, що з Радивилова до Дубна. Я минав соснові чорноліски, їдучи незнайомою пустелею зі швидкістю голуба. Душа, мов витанцьовує танець дервішів від вигравання дзвіночка, і той ритм допомагає піднестися до величних мріянь», – ось такі слова французький класик залишає на згадку мешканцям Радивилова дорогою до Дубна.
Тетяна КІЯК
