Після польсько-більшовицької війни американських пілотів, що воювали в 7-й винищувальній ескадрильї імені Тадеуша Костюшка, відзначили польськими військовими нагородами та з почестями звільнили з лав Війська Польського.
Вони повернулися додому, а їхній підрозділ згодом взяв участь у формуванні авіаескадрильї Корпусу охорони прикордоння, яка базувалася на Волині.
У вересні 1924 р. із метою охорони державного кордону на сході Другої Речі Посполитої створили нову військову формацію – Корпус охорони прикордоння (КОП). Причина її появи очевидна: польсько-радянський кордон був найскладнішим відрізком держкордону Польщі. Активні розвідувальні операції, а фактично відверто диверсійні напади зі сторони СРСР, високий рівень організованої злочинності та контрабанди в прикордонній місцевості, активне поширення комуністичної пропаганди загрожували існуванню польської влади на цих територіях.
У цей час відбувалася реорганізація 7-ї винищувальної ескадрильї імені Тадеуша Костюшка. Навесні 1925 р. її перейменували в 121-шу винищувальну ескадрилью, а в 1928 р. – у 111-ту. Трохи згодом 111-та та 112-та ескадрильї об’єднали в 1-й авіаційний полк, який базувався в аеропорту Окенцє у Варшаві.
Із початку 30-х рр. Польща активно розбудовувала лінію укріплень уздовж польсько-радянського кордону. Це відбувалося в той час, коли радянська сторона зводила Мінський, Мозирський, Коростенський та Новоград-Волинський укріпрайони. Варто відзначити, що зведення укріплень у Польщі та СРСР не було чимось винятковим: у першій третині ХХ ст. багато європейських країн перебували під впливом популярного тоді фортифікаційного буму. Більшість держав, які могли дозволити собі таку розкіш, розгорнули широкомасштабні будівництва довготривалих вогневих пунктів, бункерів, сховищ, укріплених позицій у місцях ймовірного нападу. Лінію укріплень уздовж східного кордону Польщі поділили на шість ділянок: «Вільно», «Ліда», «Барановичі», «Полісся», «Волинь» і «Поділля». Особливу увагу приділяли ділянкам «Барановичі» та «Полісся».
Фортифікаційна лінія «Полісся». Карта з книги Збігнева Пруського «Bastion Polesie. Polskie fortyfikacje na Polesiu w latach 1920–1939»
Розпочаті роботи викликали зрозумілу зацікавленість із радянського боку, тому над будівництвом почали регулярно з’являтися радянські розвідувальні літаки.
Для захисту від проникнення розвідувальних літаків на територію, де проводилося будівництво східних прикордонних укріплень ділянки «Полісся», командир 1-го авіаполку відкомандирував до Сарн (зараз районний центр Рівненської області) екіпаж літака Potez XXV. Перед тим сюди відправили технічний персонал. Перед пілотами поставили завдання самостійно патрулювати район будівництва укріплень.
Пара літаків Potez XXV. Джерело: panssarivaunut.blogspot.com
Однак один повільний патрульний літак не стримував радянських розвідувальних польотів. Через це 17 серпня 1936 р. із 1-го авіаційного полку до Сарн прибула нова команда на чолі з поручиком Здзіславом Краснодембським. У її розпорядженні були сучасні швидкісні літаки PZL P.11. Вона розпочала чергування в складі підрозділу, який називали ескадрильєю КОП. Пілоти та технічний персонал, які базувалися на аеродромі біля Сарн, не перебували там на постійній основі. Як правило, раз на три місяці їх змінювали інші пілоти полку.
Літак PZL P.11 із позначкою ескадрильї КОП. Джерело: muzeumsg.strazgraniczna.pl
У вересні 1936 р. літаки заступника командира 111-ї винищувальної ескадрильї, поручика Вітольда Урбановича та поручика Вінцента Наленча під час виконання чергового польоту атакував радянський розвідувальний літак Р-5.
Ось як про це зіткнення згадував Вітольд Урбанович: «Ми патрулювали визначену повітряну зону в районі Сарн. У нас були боєприпаси. Ми мали наказ стріляти лише для власного захисту. Саме так і сталося. Під час польоту з лейтенантом Вінцентом Наленчем радянський літак відкрив по нас вогонь. Ухилившись, я знову подав йому сигнал: розгойдував літак, вказуючи рукою, щоб він летів на схід. Радянський льотчик, замість того, щоб виконувати мої вказівки, знову почав стріляти. Тоді ми напали на російський літак. Я обстріляв його короткими чергами (це був біплан). Російський літак став диміти, зробив кілька переворотів через крило і зник у хмарах. Наступного дня польська преса повідомила: «З невідомих причин російський літак розбився на поліських болотах». Реакції з боку Росії не було. Ця подія трималася в таємниці. Після посадки я сказав механікам, що стріляв у повітря, щоб перевірити кулемети. Росіяни після так званої катастрофи літака на поліських болотах на деякий час припинили фотографувати польські укріплення вздовж східного кордону».
Пілоти ескадрильї КОП під час чергування на аеродромі Сарни. Джерело: muzeumsg.strazgraniczna.pl
Радянський розвідувальний літак Р-5. Public domain
Потрібно відзначити, що цей випадок до сьогодні викликає багато запитань. У радянський літературі нема згадок про втрачений літак у вересні 1936 р. Можливо, він не впав, а дотягнув до своєї території.
Напрошується також запитання, чи дійсно це був вогонь у відповідь, чи польські пілоти все ж самостійно прийняли рішення першими атакувати ворожий розвідувальний літак?
Відомий випадок, коли під час міжнародних авіаційних змагань Урбанович повівся досить недипломатично, хоча й не перевищуючи своїх посадових обов’язків, із відомим німецьким авіаційним конструктором Віллі Мессершміттом.
Німецький конструктор спробував зайти до польського військового ангара, на що Урбанович, який виконував обов’язки чергового, зреагував блискавично. Він наказав німцю лягти долілиць, а охоронцю спрямувати на нього гвинтівку. Так Мессершмітт вимушений був провести деякий час, лежачи в пилюці під прицілом охоронця.
З огляду на особливу вдачу поручика Вітольда Урбановича запитання, хто почав стріляти першим, на мій погляд, залишається відкритим.
Поручик Вітольд Урбанович. Джерело: militaryplanes.co.uk
Через деякий час після інциденту розвідувальні польоти радянських літаків відновилися. На аеродромі поблизу Сарн продовжували чергувати пілоти зі 111-ї винищувальної ескадри. У їхньому розпорядженні були два літаки PZL P.11.
Навесні 1937 р. кількість розвідувальних польотів радянських літаків настільки збільшилася, що два наявних у поляків літаки вже не справлялися з ефективним прикриттям будівництва укріплень від повітряної розвідки. Тому командир 1-го авіаполку затвердив окрему організаційну структуру ескадрильї КОП на аеродромі Сарни. У цій ескадрильї служили не тільки пілоти, а й техніки зі складу 3-ї та 4-ї ескадрилей 1-го авіаполку. Вона підпорядковувалася розвідувальному об’єкту № 7 КОП у Сарнах, яким керував майор Миколай Ліпінський. Усі літаки при цьому отримали позначки на хвості «KOP», написані білим кольором.
Особливості служби в ескадрильї КОП описав капрал Міхал Цвинар: «26 червня 1938 р. із Варшави на польовий аеродром біля Сарн було відряджено сім літаків та техніки для обслуговування літаків зі складу 4-ї ескадрильї 1-го авіаполку для забезпечення захисту будівництва фортифікаційного комплексу, що йшов на південь від Пінська аж до Кременця. До льотного складу входили командир, капітан Владислав Щенснєвський, його заступник, поручик Олександр Габшевич, підпоручики Ян Боровський, Ієронім Дудвал та Юзеф Гурський, взводний Мечислав Казьмєрчак, капрали Міхал Цвинар та Казімєж Штрамко. Ми були там до середини грудня, патрулюючи кордон, підтримуючи взаємодію з прикордонниками під час польоту на певних ділянках. Вони викладали нам позначки на землі, якими повідомляли напрямок, час, висоту польоту радянських розвідувальних літаків, які часто перетинали наш кордон під час розвідувальних польотів. Ми відплачували їм тим самим, перетинаючи їхній кордон».
Із 1939 р. на аеродромі Сарни чергувала 3-я ескадрилья 6-го авіаполку, який базувався на Скнилові у Львові. Рано-вранці 27 серпня два (за деякими джерелами, три) літаки PZL P.7а вилетіли з аеропорту Скнилів та взяли курс на аеродром поблизу Сарн. Цією групою командував поручик Роберт Янота. Як виявилося пізніше, це було останнє чергування ескадрильї КОП.
Після початку бойових дій на західному кордоні будівництво укріплень на сході припинили. Завдання авіаційної групи також змінилося: тепер вона мала спостерігати за рухом радянських військ від Лунінця (нині Білорусь) до Рокитного (зараз Рівненська область). Пілоти здійснювали щонайменше кілька вильотів щодня, через що стрімко зменшувалися запаси палива. 3 вересня поручик Янота вилетів до Львова, щоб подбати про пальне, яке дозволило би не знижувати інтенсивності подальших польотів. До Сарн він уже не повернувся, бо його літак був знищений на львівському аеродромі в Скнилові під час бомбардування. Літаки, які ще залишилися в Сарнах, здійснювали розвідувальні вильоти до 10 вересня. Тоді внаслідок помилкового обстрілу польськими зенітниками був знищений літак PZL P-7а. У Сарнах тоді були велика кількість військових об’єктів та залізничний вузол. На найважливіших із них було облаштовано багато зенітних постів, на яких несли бойове чергування щойно мобілізовані резервісти, погано навчені розпізнаванню силуетів літаків та їх приналежності.
Після того, як 17 вересня Червона армія перетнула радянсько-польський кордон, пілоти та технічний персонал ескадрильї залишили аеродром у Сарнах разом із вояками КОП. Дорога була дуже складною. Місцевість насичували диверсійні підрозділи, які атакували польські підрозділи, що відступали. Крім того, колону постійно обстрілювали радянські літаки.
На цьому закінчилася історія ескадрильї КОП. Лише після тривалої перерви, в повоєнні роки, польські прикордонні формування отримали авіаційні підрозділи як важливий інструмент у виконанні завдань, покладених на охорону державного кордону.
Дмитро МАСЛОВ,
Рівненський обласний краєзнавчий музей
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ЕСКАДРИЛЬЯ КОСТЮШКА: МЕРІАН КУПЕР – ГЕРОЙ-АВАНТЮРИСТ
