У кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку 24 серпня, як завжди, було дві меси.
Проте на відміну від звичайного дня цього після обох мес провели спеціальний молебень – з нагоди святкування Україною 30-річчя відновлення своєї незалежності.
У літургії 24 серпня споминається Святий Варфоломій, апостол, адже саме цього дня за календарем Римо-католицької церкви відзначають його свято. Хід кожної меси визначає богослужбова книга – Месал, за якою католики, кожен своєю мовою, відправляють однакову літургію у всьому світі. Тож цього дня українські католики разом з усіма католиками римського обряду вшановували Святого Варфоломія. З однією різницею – в одній із частин літургії, а саме в Молитві вірних, 24 серпня українці моляться за свою державу. До речі, в Україні лише католики латинського обряду мають це свято, прописане у своїх богослужбових книгах.
Після меси провели виставлення Пресвятої Євхаристії та благально-подячний молебень за Україну. Зранку – польською, ввечері – українською. Слова молебню, укладеного понад десятиліття тому, і нині звучать актуально: «Захисти нас, щоб ми не втратили свободи, здобутої такою великою ціною – кров’ю наших дідів і прадідів. Дай нам благодать відновлення духу народу, щоб кожен із нас розпочав труд особистої переміни життя, долучившись до великої справи відродження Батьківщини».
Після богослужінь я запитав у парафіян, яким вони пам’ятають той перший, 1991-го, День Незалежності. Ось якими були їхні відповіді.
«Пам’ятаю, як у 1990 р. у наше місто Бар на Вінниччині приїжджав Рух, і я, хоч був неповнолітнім, теж був на зборах, теж гукав разом зі всіма під райкомом партії: «Ганьба!» Також, хоч і не мав виборчих прав, страшенно образився на батька свого друга, який проголосував на референдумі за те, щоб Україна залишилася у складі СРСР. А в 1991 р. ми із сім’єю в серпні відпочивали на Кременчуцькому водосховищі. Про події ми почули по радіо – про путч, відставку Горбачова. У сім’ї я був вихований, м’яко кажучи, в нелюбові до комунізму, тому дуже зрадів. Далі були важкі часи становлення – бідність, купони, кравчучки, спирт до Польщі й горіхи до Москви. Але це все було потім. А те, що комунізм потерпів поразку, я прийняв з величезним ентузіазмом», – розповів В’ячеслав.
«Справа в тому, що я не пам’ятаю, коли і як це сталося, – зазначила Данута. – Не можу підібрати слів… Я думаю, що незалежність Господь нам просто зіслав з неба. Він дав нам таку можливість, щоб ми врешті повірили в Нього».
Поділилася спогадами й парафіянка Ліля: «У 1991 р. я була студенткою, навчалася на третьому курсі в медичному університеті. Ми вчилися у Львові, де рух за незалежність почався значно раніше, ніж оголосили незалежність. Студентське братство, активним членом якого я була, новину про незалежність нашої України, що ми вже тепер можемо сміло називатися українцями, сміло вішати на своїх домівках синьо-жовті стяги, сприйняло надзвичайно схвильовано. Ми дуже сильно ідеалізували цю подію й дуже тішилися, що нарешті отримали свою державу, в якій можемо бути вільні й незалежні, сміло говорити на великий загал. Незалежність ми по-студентськи гучно відсвяткували на базі «Медик», що на Шацьких озерах. Тобто незалежність України ми, львів’яни, святкували на Волині».
Текст і фото: Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
