Програш у війні з Україною – це кінець Росії. Кілька років тому поруч із Кремлем було встановлено пам’ятник Володимиру Великому. Московський пам’ятник більший за київський, але що з того?

Кілька років тому поруч із Кремлем встановили пам’ятник Володимиру Великому (хрестителю Русі, одному з батьків династії Рюриковичів). Володимир здійснював хрещення в Києві, але пам’ятник у Москві більший, ніж київський, та що з того? Це в Києві розташований Хрещатик – вулиця, якою, за переказами, люд ішов на Володимирове хрещення. Розміри московського пам’ятника вказують на інше – масштаб розпачу російської влади. Те, наскільки важливо для сенсу існування російської держави володіння Києвом.

Поки тривала боротьба за «руські землі» з Польщею і Литвою (а ця боротьба тягнулася століттями), Москва могла говорити про «захист Русі». Тепер центр давньої Русі, Київ, цілком самостійно і незалежно відмовився бути послушним Москві. Без Києва Росія – лише одне з утворень, які виникли після середньовічного розпаду, причому утворення периферійне й етнічно чуже. Таке, що має азіатське минуле і... майбутнє в умовах швидкого зростання залежності від Китаю.

Про це багато писали в Польщі і ще багато напишуть у майбутньому (згадаймо хоча б Йоахима Лелевеля, який уже 200 років тому торкався цієї теми у своїх роботах), тому я вагався, чи теж про це писати. Однак враховуючи прогалини в історичній обізнаності, дозволю собі нагадати про речі, які для декого є очевидними.

Слово «Росія» грецького походження. Назва «Русь» набагато старіша та місцева. Невипадково росіяни пишуть «Росія» з двома літерами «с» – так у грецькій мові. Цю назву використовували у греко-візантійській традиції, але сфера її вживання була обмежена. Лише у XVIII ст., із приходом епохи Просвітництва, яка по-новому відкрила античну і грецьку культуру, ця назва стала популярною. До цього поняття водночас додалося латинське «Imperium», що остаточно ушляхетнило державний периферійний проєкт «Російська імперія» – проєкт, який географічно не мав нічого спільного з Римом (і зв’язок із Константинополем, «другим Римом», був також виключно символічний).

Однак еллінізація поняття «Русь» була другим кроком у створенні російського державного міфу. Першим, і набагато давнішим, було прийняття самої назви «Русь». Справжня Русь мала столицю в Києві – Київська Русь. Землі, що становлять ядро ​​нинішньої Росії, – це території, колонізовані руськими князями, які були етнічно чужими. Поділ Русі в ХІ ст. і початок монгольської навали у ХІІІ ст. остаточно розділили й послабили Русь.

Корінні землі давньої Київської Русі пішли одним шляхом, московська ж периферія – іншим. Еліта земель нинішньої України та Білорусі спільно творила Велике князівство Литовське (саме руська (русинська) мова стала офіційною мовою Великого князівства Литовського). Частина земель Західної Русі, тісно пов’язана з династією Пястів, у XIV ст. об’єдналася з Польщею (звідси походять назви Руське воєводство, а також руські вареники і руський місяць). Вибір західних русинів – це вибір на користь Західної Європи в боротьбі із загрозою з Азії. Тут витоки Першої Речі Посполитої.

Російські князі, що панували в Москві, обрали інший шлях. Вони були віддалені від Заходу і побудували свою владу на підпорядкуванні монгольським загарбникам, прийнявши їхню політичну модель. Під час свого правління на колонізованих землях, російських князів не обмежували віча, які були типовими для русинських міст, тому вони від самого початку створювали модель деспотичної держави. Також із самого початку це було мультиетнічне творіння, яке, окрім слов’ян, включало татар і угро-фінів.

Зіткнення Москви з Литвою, а потім із Річчю Посполитою поставило на порядок денний питання «об’єднання руських земель». Проте потрібно також пам’ятати, що правлячі в давній Русі Рюриковичі вимерли в Москві наприкінці XVI ст., а в Речі Посполитій вони, як представники еліти, проіснували трохи довше. Тож замість «збирання Москвою руських земель» краще говорити про боротьбу двох протилежних моделей держави.

XVIII ст. принесло дві фундаментальні зміни: в управлінні Російської імперії важливу роль почали відігравати балтійські німці, додаючи до азійського деспотизму західноєвропейський абсолютизм, а наприкінці століття розпалася Річ Посполита й велика частина земель колишньої Київської Русі увійшла до складу Росії. Панування Росії над Києвом – це символічна кульмінація цього процесу. Київ – це не тільки легалізація ідеї «збирання руських земель», але й виправдання використання поняття Русь.

Сьогодні десятки мільйонів людей в Україні відстоюють відмінне від деспотично-імперського бачення русинського (руського) минулого і такі ж плани на майбутнє. Центром цього опору є Київ – «мати міст Руських». Справді, без Києва Росія не буде Росією, цим пояснюється наполегливість московського Кремля. Тут джерело відчайдушних спроб виграти війну, яку по суті виграти вже неможливо.

Роберт Чижевський,
директор Польського інституту в Києві