Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
Болеслав Хиль (у багатьох документах слідства НКВС його ім’я записане як Борислав) народився 18 квітня 1897 р. у селі Тарговисько (нині Малопольське воєводство) в селянській родині. Відомості про його сім’ю відсутні. Відомо, що він навчався в сільській школі. До 1918 р. перебував на службі в австрійській армії. 1919 р. Болеслава призвали до Війська Польського у званні рядового. Під час польсько-більшовицької війни він служив у 9-й піхотній дивізії. У 1939 р. під час допитів він зазначив, що його військова частина займалася постачанням зброї на фронт, тож участі в боях тоді не брав.
1923 р. Болеслав Хиль розпочав роботу в польській Державній поліції. Спочатку він служив у постерунку поліції в Корці, а 20 грудня 1932 р. його перевели до Клевані. Разом із ним до містечка переїхала його сім’я: дружина Марія (32 роки; тут і далі вік родичів подано станом на вересень 1939 р.), доньки Олена (вісім років) і Марія (п’ять років).
Через два тижні після встановлення радянської влади на територіях Другої Речі Посполитої, окупованих Червоною армією, Болеслава Хиля та інших службовців Клеванського постерунку поліції арештував НКВС і доправив до в’язниці в Рівному.
Постанова про притягнення Болеслава Хиля як обвинуваченого датована 29 вересня 1939 р. В інших документах трапляється також 22 вересня 1939 р. як дата арешту.
Слідчих НКВС традиційно цікавили інформатори, з якими співпрацював поліціянт, а також чисельність комуністів, яких він затримав у Клеванській гміні. В’язень повідомив, що не мав інформаторів, а всі необхідні дані отримував від старост, які знали що і де відбувається в селах, підпорядкованих Клеванському постерунку.
За словами Болеслава, в його компетенцію не входив розгляд політичних справ. Ними займався комендант постерунку Едмунд Кастнер.
Загалом під час слідства у справі було проведено два допити та залучено дев’ять свідків. Один із них, житель села Дерев’яне Роман Оксенчук, розповів, що Болеслав Хиль та Едмунд Кастнер пильно стежили, щоб молодь із різних сіл гміни не спілкувалася між собою. Він засвідчив, що був випадок, коли за непослух поліціянти вчинили масове побиття резиновими кийками учасників молодіжного зібрання. Серед злочинів свідок назвав накладання штрафів за відсутність номерів на будинках і за відв’язаних собак.
Свідок Іван Тимощук із Дерев’яного звинуватив Болеслава в тому, що він належав до каральних загонів, які здійснювали пацифікацію. Зі слів Івана, Болеслав був причетний до розгону страйку, який місцеві селяни влаштували навесні 1935 р., вимагаючи збільшення оплати за роботу в лісі.
Болеслава Хиля обвинуватили в тому, що він «працював із 1923 р. в таємній політичній поліції, брав активну участь у боротьбі з революційним рухом, здійснював масові арешти комуністів, займався побиттям осіб, арештованих за приналежність до комуністичної партії, насаджував серед населення мережу таємних агентів поліції, тобто в злочинах, передбачених ст. 54 п. 13 КК УРСР» (ст. 54–13 передбачала покарання за активну боротьбу з революційним рухом).
Після завершення слідства справу передали на розгляд Військового трибуналу 5-ї армії Українського фронту, виїзне засідання якого відбулося 23–25 листопада 1939 р. На ньому підсудний розповів, що з 1932 до 1939 р. арештував понад 40 осіб, запідозрених у комуністичній діяльності. Тоді він категорично заперечив факти побиття арештантів у Клеванському постерунку. Болеслав розповів, що намагався сумлінно виконувати накази керівництва, зокрема коменданта постерунку, щоб просунутися по службі. Наприклад, він мав стежити за виконанням заборони на зібрання для молоді і співання пісень. Щоразу, дізнававшись про такі зібрання, він їздив по селах і розганяв молодь.
За злочини, передбачені ст. 54–13 КК УРСР (активна боротьба з революційним рухом) і ст. 54–2 КК УРСР (збройне повстання), Військовий трибунал засудив Болеслава Хиля до найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок було здійснено 5 лютого 1940 р. у Рівному.
Заключенням прокуратури Рівненської області від 31 січня 1993 р. Болеслава Хиля реабілітовано. У документі зазначено, що на час скоєння злочину він був громадянином Польщі й не підпадав під юрисдикцію СРСР, тому згідно зі ст. І Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. він підлягає реабілітації.
Тетяна Самсонюк
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
