Чи напад СРСР на Польщу був неминучим?
Статті

У західній історіографії не вистачає усвідомлення, що радянська держава була загарбницькою імперією, яка не погоджувалася зі своїми кордонами і прагнула знищити Версальську систему в Європі. Польща була ключовим елементом цієї системи – так думали всі радянські очільники. Про це пише професор Марек Корнат.

Розпочате 17 вересня 1939 р. радянське вторгнення в Польщу, яка вже протягом сімнадцяти днів воювала з Німеччиною, змушує нас поставити запитання: чи дійшло би до цієї агресії, якби не утворився Третій Рейх і Гітлер не розпочав би світову війну. Що на цю тему може сказати історик міжнародних відносин? Чи взагалі варто ставити собі такі запитання? Звичайно, приступаючи до роздумів на цю тему, не можна не підкреслити, що всі відповіді історика на запитання «щоби було, якби», не можуть бути нічим іншим, як тільки роздуми над імовірністю.

У західній історіографії переважає критична оцінка сталінського режиму, але вона стосується внутрішньої політики СРСР (примусова колективізація сіл, Великий терор, концентраційні табори, примусова праця тощо). Натомість радянська зовнішня політика рідко буває предметом критики серед істориків. Панує майже консенсус, що, не дивлячись ні на що, вона була мирною. Не вистачає усвідомлення, що радянська держава була загарбницькою імперією, яка не погоджувалася зі своїми кордонами і прагнула знищити Версальську систему в Європі. Польща була ключовим елементом цієї системи – так думали всі радянські очільники. Це підігрівало антипольську політику СРСР.

Правдою є те, що радянська пропаганда проголошувала мирне співіснування першої «соціалістичної держави» з капіталістичними країнами. Особливий вираз знайшла концепція в теорії «масової безпеки». Після утворення націонал-соціалістичної Німеччини західний світ із радістю вітав Москву як свого потенційного союзника. Одним із головних представників ідеї альянсу Лондон–Париж–Москва вже в середині 30-х рр. був Вінстон Черчилль. Багато людей в європейських столицях повірили в те, що зовнішня політика СРСР пройшла кардинальну еволюцію й набула антинімецького характеру, стаючи на захист Версальської системи. Це була велика помилка.

В останні роки перед Другою світовою війною Радянський Союз переживав велику внутрішню кризу. Її найважливішим проявом був передусім Великий терор, який спричинив ослаблення армії. Однак у той самий час відбувалося інтенсивне озброєння, яке було можливим завдяки індустріалізації країни і власній важкій промисловості. Радянська держава не стала мирним актором міжнародної політики. Цілі Москви, яких вона ніколи не формулювала публічно, можна представити у двох пунктах: 1) підпорядкування собі тих територій, які від’єдналися від Росії після падіння царської імперії і програшу радянською владою війни з Польщею; 2) ведення політики, яка мала на меті утворення в Центральній і Східній Європі блоку держав під керівництвом Москви та за згодою Франції, що передбачав Східний пакт, укладений у 1934 і 1935 р.

Концепція Східного пакту закінчилася невдачею. Радянська влада не покидала спроб її відновити, але вони були невдалими.

У вересні 1938 р. Польща здійснила контроверсійний крок: вона розпочала воєнні дії проти Чехословаччини та забрала Тешинську Сілезію, ставлячи ультиматум уряду в Празі. В Москві провели мобілізацію західних військових округів і створили видимість, що Червона армія готується напасти на Польщу. До сьогодні не відомо, які були мотиви таких дій. Деякі історики вважають, що це була прелюдія до радянсько-польської війною. На мою думку, швидше за все це була лише демонстрація радянської готовності, яка повинна була змусити владу у Варшаві відмовитися від подальших дій проти Чехословаччини.

Коли в 1938 р. Великобританія і Франція підписали договір з Німеччиною коштом Чехословаччини, Радянському Союзу не дали права приймати рішення щодо безпеки в Європі, але вже весною 1939 р. уряди в Лондоні і Парижі приступили до повернення Москви в політику утримання миру перед німецькою загрозою.

Важливим є те, що влітку 1939 р. радянський уряд поставив вимогу «пропустити» Червону армію через територію Польщі та Румунії, щоб вона могла брати участь у війні проти Німеччини (Третій Рейх і СРСР не мали спільного кордону). Радянські вимоги, що важливо, закладали не тільки військовий похід через Польщу, що ще можна було би якось пояснити військовими умовами, але й через Румунію, в чому не було необхідності, якщо йдеться про ефективну боротьбу з Німеччиною. Йшлося лише про загарбання Бессарабії. Для боротьби з Німеччиною не потрібно було також вимагати права ввести війська до країн Балтії, а однак Москва вимагала також цього. Як бачимо, йшлося про отримання шляхом домовленостей із західними державами права на захоплення східними регіонами Польщі, країн Балтії і частини Румунії.

Спротив Польщі перешкодив усіляким подібним трансакціям. Не було і не могло бути при владі такого політика в Варшаві, який зі страху перед Німеччиною погодився би впустити радянську армію на територію країни ще перед початком війни, як того вимагав уряд СРСР. Можна додати, що згода на це робила би плани радянської агресії непотрібними. У такому випадку Польща добровільно підпорядкувалася би чужій владі. Це було би самовбивство.

Пакт Молотова-Ріббентропа відіграв кардинальну роль у стратегії радянського експансіонізму. Взамін за дану Гітлерові обіцянку не розпочинати військових дій проти Німеччини Сталін отримав усе, що хотів. Розмови в Москві 23–24 серпня 1939 р. показали готовність Третього Рейху на далекі поступки. Гітлер виконав усі забаганки більшовицького диктатора. Легкою рукою він розпоряджався територією Центральної і Східної Європи, бо, безсумнівно, не покидав думки про майбутню війну проти Росії. Переконавшись, що Польща програє оборонну кампанію, Сталін вирішив напасти зі сходу, унеможливлюючи будь-які спроби подальшого опору поляків.

7 вересня 1939 р. радянський диктатор сказав керівнику Комінтерну Дімітрову, що настала «друга імперіалістична війна», котрою треба задовільнити всі інтереси Радянського Союзу.

Про Польщу він зазначив: «Знищення цієї країни в сприятливих умовах означало би, що на одну буржуазно-фашистську країну стало би менше. Що би було поганого в тому, що ми в результаті розгрому Польщі розповсюдили би соціалістичну систему на нові території та населення».

Ця промова виразно засвідчує прагнення взяти участь у завоюванні Польщі.

У вересні 1939 р. з’явилися особливо сприятливі для радянської влади умови, щоб реалізувати програму значного розширення кордонів імперії. Німеччина запросила Москву до участі в поділі Польщі та дала знати, що не зацікавлена долею балтійських народів (в тому числі і Фінляндії). Франція і Великобританія не мали ані коштів, ані бажання, щоб виступити проти СРСР.

Треба повторити за німецьким істориком Мартіном Брошартом, що в особі Сталіна Гітлер знайшов партнера для проведення тотальної війни на винищення – «партнера такого ж відважного, щоб легко розпоряджатися чужою територією», як і він сам.

Це призвело до того, що «гітлерівський спосіб мислення категоріями розділення зон впливів на великих територіях (…) зустрівся із взаємністю (…)».

Радянська влада хотіла будь-якою ціною відібрати території, котрі Польща отримала внаслідок Ризького миру (1921 р.), захопити країни Балтії (разом із Фінляндією) та відрізати частину Румунії. Виглядало так, що цю програму планували реалізувати в умовах великого конфлікту між «капіталістичними країнами»: з однієї сторони Францією і Великобританією, з іншої Німеччиною. Такий бажаний сценарій приніс 1939 р. У дипломатичній баталії за збереження миру Сталін рішуче став на сторону Гітлера. Він зробив це не з примусу, а з вибору. Власне за це в сьогоднішній Росії його хвалять, незважаючи на злочини, які він вчинив.

Не можна однозначно відповісти на запитання, чи Москва наважилася би в самостійно обраний день напасти на Польщу як найважливішого бенефіціара версальської Європи, якби пакт Молотова-Ріббентропа не був підписаний, а Німеччина вела би оборонну політику». Можна припустити, що такий сценарій був би можливим, адже Польща, з огляду на політику рівноваги між Німеччиною і СРСР, блокувала радянській владі можливість ефективного впливу на міжнародний розподіл сили. Маршал Юзеф Пілсудський вважав, що Росія може напасти, коли опиниться в ситуації внутрішньої кризи, яку потрібно буде розрядити. Цей сценарій не був реалізований у 1936–1938 р., що не означає, що тезу польського маршала можемо вважати фальшивою. Маємо пам’ятати про ще одне – кожна тоталітарна держава потребує мобілізації до війни, а в довшій перспективі не може уникнути війни. Для радянської влади війна проти Польщі була опцією номер один. Знищуючи Польщу, вона нищила також Версальську систему.

***

Проєкт «Dla Polonii» фінансує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія і поляки за кордоном 2021 р.» Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Професор Марек Корнат,
історик і радянознавець, керівник відділу історії дипломатії і тоталітарних систем в Інституті історії Польської академії наук

Джерело: dlapolonii.pl

 

Схожі публікації
Польща була ментально готовою до нападу німців. Захід – ні
Статті
Хоча Польща очікувала нападу з боку Третього Рейху, приготування, які вона зробила, були недостатніми. Зокрема, занадто багато надії покладали на домовленості з державами Заходу, які остаточно нас підвели, пише професор Анджей Хвальба.
01 вересня 2022
Чому ми повинні пам’ятати про 23 серпня 1939 р.
Статті
23 серпня 1939 р., дата підписання пакту Молотова-Ріббентропа, закарбувалася в пам’яті багатьох мільйонів людей у Польщі, Фінляндії, Румунії та країнах Балтії, а також у пам’яті тих, чиї корені сягають цих регіонів. Проте її значення досі продовжують дивним чином обходити мовчанкою у стандартному воєнному наративі Заходу, пише британський історик Роджер Мургауз.
23 серпня 2022
Із вдячності полякам українці прибирають польські місця пам’яті в Україні
Статті
Тисячі українців з ранньої весни з власної ініціативи прибирають польські місця пам’яті, які містяться в Україні, зокрема кладовища. На їхню думку, це не тільки знак вдячності, але й знак солідарності і дружби з поляками, а також винятковий історичний шанс, щоби перенести наш союз на якісно новий рівень – пише Оліх Анатолій, український журналіст польського походження, який особисто бере участь у акції.
14 червня 2022
Як Польща повернула собі «Червоні маки на Монте-Кассіно»
Статті
Її назва говорить про квіти, які цвіли на схилах Монте-Кассіно. Ще кілька років тому права на цю відому польську пісню належали урядові Баварії. Як Польщі вдалося їх повернути? У 78-му річницю битви під Монте-Кассіно портал dlapolonii.pl нагадує розповідь Вальдемара Доманського.
20 травня 2022
«Там, де він грав, був народний театр». Спогади про Єжи Трелю
Статті
Він був живим пам’ятником театру, а дехто навіть казав: «Там, де грає Треля, там і є народний театр». Видатний польський актор Єжи Треля помер 15 травня в Кракові у віці 80 років.
18 травня 2022
Охман – голос Польщі просто з Америки
Статті
Син поляків, які вже багато років живуть у США, повертається до Польщі, щоб навчатися сольного співу. Аби спробувати власні сили, він подає заявку на участь у телевізійному шоу талантів і виграє. Знайомтеся: Кристіан Охман – молодий музикант, який представляв Польщу на конкурсі «Євробачення–2022» у Турині і посів 12-те місце.
16 травня 2022
Професор Рафал Латка: За замахом на Йоана Павла ІІ стояла радянська влада
Статті
Радянський Союз прийняв рішення усунути Йоана Павла ІІ таким чином, щоб ніхто не підозрював, що за замахом стоїть безпосередньо Москва. Безчинність західних спецслужб їм це тільки спростила – пише професор Рафал Латка з Інститутут національної пам’яті Польщі. 13 травня минає 41-а річниця замаху на життя Папи Римського Йоана Павла ІІ.
13 травня 2022
Світ із п’яти елементів
Статті
Світ повинен шукати нестандартні рішення. Тільки так ми можемо зупинити ефект доміно. Україна сьогодні подарувала нам надію, змінюючи геополітику.
05 травня 2022
Солідарні проти російської агресії
Статті
«На рівнинах України зараз вирішується доля нашого континенту. Йде надзвичайно драматична боротьба за безпечне майбутнє, свободу, ідентичність та добре ім’я всієї Європи. Час дискусій закінчився. Настав час солідарності та рішучих дій», – пише президент Польщі Анджей Дуда.
04 травня 2022