За всю кар’єру він зіграв, зокрема, жебрака, пароха, равина, Святого Петра та Господа Бога. Францішек Печка помер 23 вересня цього року у віці 94 роки. Він міг би сказати, що реалізувався як актор у всіх значеннях цього слова.
Франек хлопцем випасав корів біля річки Ользи і грав на органі в костелі в Годові, де народився. Походив із великої родини, мав п’ятеро братів і сестер і завжди, як підкреслював в інтерв’ю, найважливішою для нього була сім’я.
Змалку фанатів від кіно. Оскільки в його селі не було кінотеатру, ходив пішки по кілька кілометрів до Водзіслава-Сльонського та Завади. І хоча думав стати інженером і навіть вступив до політехнічного інституту у Глівіце, зрештою вирішив, попри спротив батька, стати актором та ступив на оманливу дорогу артистичної кар’єри. Коли вже став відомим, батько полюбляв казати, що це від нього син успадкував свій талант.
Францішек здобув освіту на акторському факультеті Державної вищої театральної школи у Варшаві. Почав працювати на підмостках Нижньосілезького театру в місті Єленя-Гура у Кристини Скушанки. Потім грав у Старому театрі в Кракові у видатного режисера Конрада Свінарського, певний час працював у Народному театрі в Новій Гуті, а в 1974–2015 рр. виступав у варшавському Публічному театрі
Як це завжди буває з видатними акторами, неможливо перерахувати всі його театральні ролі. Мабуть, варто пригадати роль Сенатора у драмі «Дзяди» Адама Міцкевича 1960 р., потім Ленні Смолла в театральній постановці роману Джона Стейнбека «Про мишей і людей», головну роль у драмі «Войцек» 1966 р., від якої критики були в захваті. Із 1970 р. закарбувалася в пам’яті глядачів роль Мархолта у виставі за твором Яна Каспровича «Мархолт товстий та паскудний», поставленої режисером Людвіком Рене. У «Над зозулиним гніздом» у режисера Зигмунта Гюбнера зіграв вождя Бромдена.
Він був городничим у «Ревізорі» Миколи Гоголя. В 1982 р. зіграв Креона в «Антигоні» режисера Гельмута Кайзара, а в 1984 р. – дядька у славнозвісній «Картотеці» Тадеуша Ружевича. У 1995 р. втілився у єврея у «Весіллі» режисера Кшиштофа Назара, у 2002 р. був Тихоном у спектаклі, поставленому за «Бісами» Федора Достоєвського. У 2006 р. зіграв у виставі «Сонячні хлопчики» Ніла Саймона режисера Мацея Войтишки.
Кінематограф теж одразу полюбив його, як і режисери та колеги-актори. Печка зіграв у понад 100 картинах. Широкій публіці був відомий найбільше за «Конопелькою», де зіграв жебрака і Бога. Потім була роль батька Кемличів у «Потопі» Єжи Гоффмана, Мюллера в «Землі обітованій» Анджея Вайди, Святого Петра в «Quo vadis» режисера Єжи Кавалеровича. Прем’єра цього фільму відбулася у Ватикані. Завдяки цьому Печка зміг особисто зустрітися з Папою-поляком.
Глядачі пам’ятають його як Чепця з «Весілля» Анджея Вайди за драмою Станіслава Виспянського. Він також переконливо зіграв пароха в «Селянах» Яна Рибковського за романом Владислава Реймонта.
На останньому етапі своєї кар’єри Печка був улюбленим актором Яна-Якуба Кольського. Зіграв у восьми його картинах. Чудову гру Францішек Печка показав у «Янцю Водніку», за що отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у 1995 р. Глядачам сподобалися теж «Історія кінотеатру в Попелявах» і «Шабля від коменданта». Бездоганно зіграв у фільмах, які варто час від часу переглядати: «Покоління» Анджея Вайди, «Ігуменя Йоанна від ангелів» Єжи Кавалеровича, «Рукопис, знайдений у Сарагосі» Войцеха-Єжи Гасса, «Житіє Матвея» Вітольда Лещинського, «Перлина в короні» і «Намистини однієї вервиці» Казімежа Кутца, «Вірна ріка» Тадеуша Хмілевського, «Шахерезада» Вітольда Лещинського за прозою Едварда Стахури. Актор дуже цінував роль у фільмі «Аустерія» режисера Єжи Кавалеровича за її багатоплановість.
Глядачі, які полюбляють серіали, пам’ятають Фрацішека Печку по «Ранчо». Він зіграв Стаха Япича, який сидить із друзяками під магазином, цмудлить із ними пиво й вино, коментуючи місцеві справи й події. Українським глядачам актор більше відомий за роллю Густліка в серіалі «Чотири танкісти і пес».
Францішек Печка (перший справа) у серіалі «Ранчо». Скріншот
Францішек Печка зізнавався, що в героях, яких грав, завжди старався виразити особистий досвід. Він був смиренним щодо своєї професії, бо знав, що це актори існують для глядача, а не навпаки, і що це актори мають дати публіці щось цінне. У нього не було відчуття невдоволеності. Печка вважав, що він реалізував себе. Говорив, однак, що якби міг повернути час, то охоче ще раз зіграв би короля Ліра.
І хоч Печка був видатним актором, королем польської театральної і кінематографічної сцени, він до кінця життя залишився теплою, доброю, порядною людиною, відданою акторському мистецтву, якому присвятив усе життя. Ніколи не розривав зв’язків із місцем свого народження, всім серцем любив Сілезію.
У 2017 р. Францішека Печку нагородили найвищою польською державною відзнакою – орденом Білого орла. 29 вересня цього року його поховали в Александрові. Похорон мав державний характер. У ньому брав участь президент Республіки Польща Анджей Дуда.
Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
