Луцькі волонтери із благодійного фонду «Добра справа» впорядкували Польське військове кладовище в селі Гайове (колишнє Пшебраже) Ківерцівської територіальної громади. Вони вивезли два трактори опалого листя. Допомогу їм у цьому надала місцева громада.
Благодійний фонд «Добра справа» вже не вперше впорядковує старий польський цвинтар у Гайовому. В цьому йому допомагають місцеві мешканці. Навесні, перед католицьким Великоднем, прибирали два дні. Тоді до акції долучалися переселенці з Харкова. Нині справилися за день, хоча роботи було чимало.
«1 листопада в Польщі відзначатимуть День Усіх Святих. Для поляків – це надзвичайно важливий день. Цього дня вони йдуть на кладовища, запалюють поминальні свічки й віддають шану своїм померлим предкам. Перед тим прибирають і прикрашають могили. Тому ми вирішили зібрати сухе листя, поправити лампадки і стрічки на хрестах, бо це наразі не можуть зробити особисто близькі чи родичі тих, хто тут похоронений. Хочемо ось так висловити свою вдячність нашим польським партнерам, які надають велику кількість гуманітарної допомоги для тих, хто потребує, та всім полякам, які підтримують українців під час війни. Ми хочемо показати, що теж ставимося до них по-братерськи», – повідомила волонтерка благодійного фонду «Добра справа» Олена Шамайда.
Голова Озерського старостинського округу Юрій Беденюк розповів, що до 2001 р. кладовище було занедбане. Радянська влада хотіла знищити не лише місце поховання, але й пам’ять про ті трагічні події.
«Колись тут були поховані червоноармійці. Я ще в школу ходив, коли їх перезахоронювали в селі. Пам’ятаю це, – каже Юрій Беденюк, – а перше захоронення поляків, десь 17 осіб, було проведено весною 1943 р. Тут поховано багато поляків, серед них є діти. Загальна кількість невідома. Облаштували це кладовище поляки, а ми підтримуємо лад. Двічі на рік робимо велике прибирання: фарбуємо, білимо. Перед Днем Незалежності України косили траву. Нам допомагають громадські активісти. Постійно опікуються цвинтарем члени Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. У липні цього року відвідували кладовище учасники товариства «Волинський мотоциклетний рейд», а також депутати з Кракова, які були щиро подивовані, що старий цвинтар доглянутий. Ми мусимо це робити. Це наш людський обов’язок. Тим більше зараз, коли Польща є нашим найближчим союзником».
Село Пшебраже, засноване у другій половині ХІХ ст., було великою польською колонією. «В основному тут мешкали поляки. Серед них – лише дві українські сім’ї», – згадує 94-річна Віра Антонівна Шуляк, жителька села Гайове, свідок тих трагічних подій.
«На цьому кладовищі похований Едмунд Сініцький, моя перша й остатня любов. Мені йшов 16 рік, а йому було 20. Він був польським партизаном, але помер від тифу. І дядько мій теж помер від тифу. Тоді така пошесть ходила. З поляками жили добре і дружно. Мій дядько Іван одружився з полькою. Дуже добре поляки до нас ставилися. Батько Едмунда, як виїжджав із Пшебража, хотів мене забрати в Польщу, але як я могла поїхати? Треба було глядіти свою бабу і тітку Шуру, яка не вийшла заміж», – згадує Віра Антонівна.
Станіслав Знамєровський, її сусід-поляк, щороку, поки був живий, приїздив у Гайове на кладовище пом’янути родичів і близьких та провідати Віру Шуляк. Років два чи три тому помер. Також часто відвідували цвинтар поляки з Лодзі, Кракова та інших міст . «Через війну таких візитів поменшало», – ділиться Юрій Беденюк.
«На території Ківерцівської громади є 17 цвинтарів. На двох із них похоронені поляки. Стараємося, щоб могили були прибрані й доглянуті. Поляки підтримали нас, а ми повинні підтримувати їх. По-іншому тепер бути не може», – впевнений голова Ківерцівської територіальної громади Олександр Ковальчук, який є ініціатором впорядкування Польського військового кладовища у Пшебражі.
Текст і фото: Софія Калюжна