«Волинський вогник пам’яті» – це акція, започаткована товариством «Волинський мотоциклетний рейд» (ВМР). Її учасники прибирають могили на польських кладовищах в Україні, запалюють лампадки та пов’язують біло-червоні стрічки на нагробках. Вона триває кілька років, зокрема й цьогоріч, попри велику війну в Україні.

Про «Волинський вогник пам’яті» ми розмовляли з головою товариства ВМР Генриком Козаком і секретаркою правління Анною-Евою Сорією.

– Через війну в Україні з Польщі сюди, аби наводити лад на польських кладовищах, приїжджає менше волонтерів, навіть перед Днем Усіх Святих.
Генрик Козак: Звісно, зараз через загрози життю і здоров’ю в Україну приїжджає менше груп. Однак наше товариство, попри війну, вже втретє цього року прибирає польські кладовища. У травні ми працювали в Куропатниках. У липні під час мотоциклетного рейду група з майже 30 осіб прибирала цвинтар у Деражному, а в жовтні – на Поділлі.

Анна-Ева Сорія: В цій акції завжди, навіть зараз, беруть участь учні шкіл-партнерів проєкту. Вони збирають лампадки, біло-червоні стрічки, фарби для оновлення нагробків, зустрічаються з учасниками впорядкування. Так вони не тільки поповнюють свої знання про історію Польщі, але й відкривають свої серця на допомогу іншим, адже члени товариства не лише піклуються про пам’ять, про померлих, але й допомагають живим.

У чому полягає допомога, яку ви несете?
Г. К.: Уже через кілька днів після 24 лютого ми почали збирати ліки, перев’язувальні матеріали, генератори струму. Ці подарунки систематично передавали в Україну. Наш жовтневий виїзд теж мав схожий характер. Окрім інструментів, необхідних для прибирання цвинтарів, ми взяли із собою гуманітарну допомогу, яку передали, наприклад, Згромадженню сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Язловці та центру для біженців у селі Жизномир поблизу Бучача. Цю поїздку підтримали переданими речами маршалок Люблінського воєводства та бурмістр Казімежи-Вєлької, міста-побратима Бучача.

А. С.: Учні теж беруть участь в акції допомоги. Збирають продукти тривалого терміну зберігання, побутову хімію та косметику, постільну білизну, одяг, кровоспинні засоби та ліки. Через товариство вони передають цю допомогу нужденним в Україні. Від усього серця.

Які кладовища ви прибирали в жовтні?
Г. К.: Завдяки підказкам і допомозі з боку колишніх, на жаль, консулів РП у Луцьку Анни Бабяк-Овад і Павла Овада ми дісталися на кладовище в Доброполі, який нам вдалося прибрати. На ньому спочивають рідні Адама Смульського з Варшави, який допомагав нам підготувати поїздку. Під час візиту в мерії Бучача заступниця міського голови Олена Сурм’як-Козаренко передала нам інформацію про чергове польське кладовище, розташоване на окраїнах міста в напрямку виїзду на Язловець. Це інший, не центральний некрополь у Бучачі. Ми поїхали туди разом, щоби побачити, як він виглядає, і нам вдалося великою мірою навести лад у цьому місці. Ми запалили лампадки на цвинтарях у Підкамені, Стоянові, Радехові, Коропці та разом із люблінськими Добровольчими загонами праці з Яцеком Бурим на чолі – на кладовищі в Лопатині.

Що вас вабить в Україну?
Г. К.: Кресові корені мають тільки кілька членів товариства, для всіх інших ці виїзди – це їхні вподобання: любов до історії, мотоциклів і патріотизм у хорошому розумінні.

В Україну ми їздимо десять років. Спочатку це був тільки мотоциклетний рейд, але вже минуло вісім років, відколи наша волонтерська діяльність значно розширилася. Тепер, окрім липневого рейду, є «Волинський вогник пам’яті» і «Кресова пачка», а також виїзди тричі на рік на прибирання кладовищ.

А. С.: У зв’язку з проханнями не тільки з Польщі, а й з Англії, Канади знайти кладовище чи конкретну могилу, виникла акція #Odnalezionamogiła. На нашому профілі у Facebook ми публікуємо фото з описами польських могил, знайдених нами на кладовищах в Україні.

Товариство «Волинський мотоциклетний рейд» – це передусім люди. Члени організації – хто вони?
Г. К.: Ми працюємо за різними фахами, але найбільшою професійною групою серед нас є вчителі. Як і все польське суспільство, ми маємо різні погляди, але це не становить жодної перешкоди в нашій діяльності. А як товариство ми поза політикою. Ми шануємо й любимо одне одного.

Потрібно зазначити, що навіть відпустки ми плануємо в контексті нашої волонтерської діяльності. Липневий Х Волинський мотоциклетний рейд тривав аж два тижні, але ми охоче продовжили би його на черговий тиждень.

Такі поїздки – це не лише питання часу, але й чималі кошти.
Г. К.: Ситуація, пов’язана з агресією росії, призвела до того, що вартість поїздок величезна, особливо оренда бусів і витрати на пальне. Під час жовтневої поїздки ми подолали двома бусами близько 3 тис. км. Якби не допомога з боку Фонду Банку національної економіки імені Яна-Кантія Стечковського, то поїздки були би під знаком питання. Дотації, на які ми досі подавали заявки і надалі могли би подавати, вимагають створення штатної посади, адже вони потребують дуже багато роботи на етапах написання заявки на дотацію та пізнішого її освоєння. Саме тільки прибирання кладовища, на жаль, не є підставою для виділення фінансування, потрібно виконати багато інших, менш суттєвих, та все ж таки непростих для виконання завдань. Ми зарекомендували себе довгорічною діяльністю, зокрема в акції «Кресова пачка», тож нам довіряють і допомагають пулавський «Rotary Club», бурмістр Казімежа-Дольного та індивідуальні жертводавці.

Якими бачите українців через призму війни? Чи російський напад змінив їх? Чи зауважили ви зміни в польсько-українських відносинах?
Г. К.: Усі десять років поїздок, організованих нашим товариством, я мав щастя завжди зустрічатися з доброзичливістю з боку звичайних українців та органів місцевої влади. Тепер ця приязність, безсумнівно, зросла, одним із прикладів чого є акція прибирання польських кладовищ українцями.

Варто, однак, налагодити нормальний перетин кордну автомобілями з гуманітарною допомогою. Повернення в Польщу теж може обернутися багатогодинним очікуванням у черзі. Попри це товариство «Волинський мотоциклетний рейд» знову буде в Україні у грудні цього року. Ми приїдемо з «Кресовою пачкою», адресованою найбільш нужденним полякам в Україні. Зараз ми збираємо пожертви на це.

Розмовляв Валентин Ваколюк
Фото: Генрик Козак