У Варшаві відбулася презентація другої частини книги «Запорізький табір НКВС для польських військовополонених» авторства Віктора Філаса, члена «Спілки поляків Запоріжжя Полонія». Вона розповідає про долі польських солдатів, які під час Другої світової війни перебували в полоні в місцевому таборі.

24 березня в Домі Полонії імені професора Анджея Стельмаховського у Варшаві, осередку товариства «Польська спільнота», провели презентацію книжки «Запорізький табір НКВС для польських військовополонених: просопографічний портрет бранців». У ній автор, доктор історичних наук, професор Віктор Філас описує долі польських військовополонених, які опинилися в запорізькому таборі № 100 НКВС СРСР.

Це вже другий випуск публікації. Перший – «Запорізький табір НКВС для польських військовополонених: функціонування та повсякденність у документах (1939–1940)», в якому зібрано архівні документи про механізми дії цього конкретного табору в механізмі машини сталінських репресій, – побачив світ торік.

Обидві книжки започаткували серію «Степова Полонія», яку автор невдовзі має поповнити третім випуском про запорізький табір. Він, як анонсував автор, буде присвячений карним справам проти полонених поляків, що містяться в запорізьких архівах Служби безпеки України. У цій серії з’являться також інші видання, які висвітлюватимуть історію польської громади Північного Причорномор’я.

На презентацію у Варшаві прибули члени «Спілки поляків Запоріжжя Полонія», які через російську агресію були змушені покинути рідний край. Тож представлення книги водночас стало нагодою для зустрічі поляків-запоріжан, яких війна розкидала по різних містах Польщі.

Книжку презентував автор, історик за фахом Віктор Філас. Тему він обрав невипадково, адже сам має польське походження, а його діда утримували в подібному таборі НКВС.

Долі військовополонених-поляків і реалії їхнього перебування в таборах НКВС – мало досліджена тематика в сучасній українській історіографії. Автор займається нею досить давно, і так розпорядилася доля, що видавати публікацію йому довелося під час повномасштабної російсько-української війни. Проте, на його думку, це ще більше підкреслює актуальність дослідження, адже паралелі з діями СРСР під час Другої світової війни дуже очевидні. Перший випуск своєї праці науковець презентував на вебінарі на 206-й день повномасштабного російського вторгнення.

Історія запорізького табору розпочинається 17 вересня 1939 р., коли Червона армія підступно вдарила у спину Польщу, яка захищалася від нацистської Німеччини. Як розповів автор, радянські союзники Гітлера захопили в полон понад 254 тис. польських військовослужбовців. Після фільтрації 125 тис. із них відправили в спеціально створену мережу таборів. Вражає швидкість, із якою ці табори були створені, буквально за лічені дні.

Можливо, така оперативність пояснюється тим, що ці плани були підготовлені заздалегідь. Між іншим, понад 42 тис. військовополонених, уродженців центральних і західних воєводств Польщі, радянська сторона передала своїм друзям-німцям. Офіцерів, розвідників, працівників каральних органів НКВС помістив в окремі табори, зокрема у Старобільський, а інших полонених відправив на «роботи в народному господарстві» СРСР.

Одним зі свідчень такої швидкості радянської репресивної машини є наказ наркома внутрішніх справ Берії від 25 вересня 1939 р. про будівництво шосейної дороги Новоград-Волинський–Львів. У рамках будівництва № 1 НКВС було створено мережу табірних пунктів для 25 тис. в’язнів, які працювали на ньому. Долям польських військовополонених, які будували шосе, присвятила свої дослідження науковиця з Рівного Тетяна Самсонюк. Наша газета веде з 2014 р. рубрику «Повернуті із забуття», в якій публікуються її нариси. Їх «Волинський монітор» видав двомовною книгою «Полонені вересня 1939-го». У 2018 р. побачило світ друге видання, доповнене інформацією, отриманою від родичів полонених. Книжку «Полонені вересня 1939-го» можна безплатно завантажити з сайту «Волинського монітора» в розділі «Бібліотека ВМ».

Запорізький табір № 100 НКВС СРСР було створено на підставі укладеного від 14 жовтня 1939 р. між НКВС СРСР і Наркомчерметом договору про «працевлаштування» понад 10 тис. військовополонених. Із їх числа у табір № 100, який за документами належав металургійному заводу імені Орджонікідзе, передали 1604 особи. Табір містився у промисловій зоні Запоріжжя, зараз це територія шлаковідвалів заводу «Запоріжсталь». Його руїни ще частково збереглися, але невдовзі від них не залишиться сліду, адже гора відходів дедалі більшає.

Загалом трудових таборів на сході України було три: крім Запорізького, ще був найбільший Криворізький, у який входили шість лагпунктів при кожному рудоуправлінні, та Оленівський. Так-так, той самий Оленівський табір, який зараз називається 120-ю колонією і в якому росіяни утримували вже українських військовополонених, частину котрих демонстративно спалили живцем у ніч на 29 липня 2022 р. До речі, міжнародну комісію, яка мала би розслідувати цю трагедію, росіяни туди досі не допустили.

Під час згаданого вище вебінару Віктор Філас розповів, що СРСР не підписав міжнародних конвенцій про права полонених, прийнявши натомість майже аналогічні норми у своєму праві. Насправді це було зроблено для маніпуляцій, адже таким чином полонені підлягали не міжнародному праву, а радянському. А воно не захищало жодних прав військовополонених, насправді до них ставилися як до кримінальників та політичних ув’язнених. Полонені Запорізького табору № 100 НКВС СРСР жили в тісноті, надголодь, без медичної опіки, їх обкрадала табірна адміністрація. За час перебування в таборі померли чотири особи, хоча, припускаємо, ця цифра неповна.

Через сім місяців табір розформували як економічно невигідний, а полонених передали в систему ГУЛАГу, у табір «Севжелдорлаг». Там поляки будували залізницю Котлас–Воркута. На ній із числа «запорізьких» військовополонених померли ще 179 осіб. Ті, яким пощастило вижити, вступили до Польської армії на Сході, тобто до Армії Андерса, і так змогли вирватися з лабет сталінської репресивної системи.

Місцева полонія вшанувала пам’ять військовополонених поляків із табору № 100, встановивши їм у 2016 р. пам’ятник у сквері неподалік від санктуарію Бога Отця Милосердного. Пам’ятник спорудили з каменів, із яких було побудовано бараки.

Анатолій Оліх

Фото: Товариство «Польська спільнота»