Я отримала повідомлення. Сумну СМСку. Після важкої хвороби помер наш однокласник із ліцею. Це вже третій. Упокоївся у Швейцарії, до якої він виїхав одразу після університету. Здається, так недавно, на витягнуту руку, ми всі святкували чергову річницю нашого випускного.
Відкриваю коробку зі старими фото. Із блискучих чорно-білих карток дивляться на мене веселі очі моїх ровесників. Зокрема, Славка, Арека та Малгосі – тих, які вже відійшли до кращого світу. Хоча це однозначно сталося перед часом.
Викликаю в пам’яті чергові όбрази і струшую пил зі старих спогадів. Шкільна екскурсія, на яку ми поїхали тоді ще в Югославію (нам заздрила вся школа!), суботники, які полягали в тому, щоб усоте пройтися граблями по одному й тому же скверику, першотравневі демонстрації в червоних куртках, які ми якомога швидше ховали по кутках, щоб ніхто не помітив.
Пам’ятаю також атмосферу воєнного стану. Ситуація схиляє до роздумів. Яким поколінням ми були і яким є? Яке покоління ми самі виховали? Що важливе ми передали наступним випускам, які істини, принципи, норми? Чи, не змигнувши оком, заявили, що життям потрібно крокувати, розштовхуючи всіх ліктями, досягати мети, ідучи по трупах? Чи (часто коштом власного добробуту) варто зберігати гідність і людське обличчя?
Історія і досвід кожного народу показують, як змінюється розуміння слів, як-от честь, Батьківщина, громадянин, єдність, захист, героїзм, жертовність, комфорт і життя. Скільки кожна людина у стані пожертвувати задля блага інших, не розраховуючи на якусь нагороду чи почесті?
Війна в Україні, як у найдосконалішій лінзі, демонструє, в який бік біжить дорога кожної людини, якою стежкою прямують за своїм вибором люди. Як теперішні діти, спостерігаючи й поглинаючи як губка поведінку та сповідувані дорослими істини, ввійдуть у своє зріле життя? Що скажуть діти та підлітки зі знищених Маріуполя, Бучі й Бахмута своїм друзям через кілька чи більше років?
Чим будуть керуватися у важливих, фундаментальних виборах ті, які дітьми бачили смерті невинних людей, зґвалтування та грабежі? Я хотіла би знати відповідь уже тепер, але, на жаль, треба ще почекати. Добру відповідь потрібно заслужити вчинками.
На витягнуту руку (na wyciągnięcie ręki), тобто недавно (якщо йдеться про час) або дуже близько (якщо йдеться про відстань).
Перед часом (przed czasem) – передчасно, тобто занадто рано.
Ховати щось по кутках (chować coś po kątach), тобто ховати так, щоб ніхто не знайшов, не зорієнтувався, де що поклали.
Не змигнувши оком (bez mrugnięcia okiem) – принципово, рішуче, цілеспрямовано.
Вислів «розштовхуючи всіх ліктями» (ktoś rozpycha się łokciami), так само як і «йти по трупах» (ktoś kroczy po trupach), описує людину, яка вперто прямує до мети, не рахуючись ні з ким і ні з чим.
Поглинати щось як губка (chłonąć coś jak gąbka), тобто дуже швидко, легко.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
