Їжа, попри те, що тема здається надзвичайно приємною, все ж таки з якихось таємничих, мабуть позаземних, причин розділяє людей. Більше, хоч це й видається єрессю, ніж політика. Як приклад можемо навести запитання, чи суп має бути з макаронами чи картоплею.

Адже за столом зустрічаються характери, темпераменти і дитячі травми – такі, як легендарна манна кашка з малиновим соком. За столом завжди царюють дві легендарні фігури: Тадко-неїжко і Кокошка-смакошка.

Тадко-неїжко – це людина, яка на вигляд обіду або звичайного перекусу полотніє, немов герой дешевого фільму жахів. Ще дитиною Тадко вмів медитувати над однією морквинкою і половинкою картоплини на тарілці, поки ті, просто від старості, самі втрачали всякі смакові якості, не кажучи вже про корисність. Для Тадка кожен прийом їжі був переговорами на саміті, чимось схожим на засідання ООН, а кожне «з’їж ще одну ложечку» звучало як погроза.

Тадко не так їв, як перебирав харчем, бо ж неїжко, аналізуючи все, що можна було проаналізувати. Фактуру, колір і потенційні загрози, які виникають від контакту з броколі чи якимось там шпинатом.

Зовсім інша справа – Кокошка-смакошка. Вона їла не для того, щоб жити. Вона жила для того, щоб їсти. Смачно і в міру. Коли вона входила на кухню, холодильник шанобливо замовкав.

Кокошка на сніданку думками була вже на обіді. Поглинаючи десерт, вона розмірковувала, що смачненького з’їсти би на вечерю. В її випадку вислів «апетит приходить під час їжі» був не метафорою, а інструкцією. Чим більше вона куштувала, тим голоднішою ставала – на світські насолоди та задоволення, які давала їжа.

Зустріч цих двох за одним столом була товариським матчем, гідним прямої трансляції у прайм-таймі. Тадко сидів напружений, совгаючи їжею по тарілці, ніби розраховуючи, що під впливом його волі вона сама зникне. Він їв символічно, дослівно як пташка, три зернятка рису, супроводжуючи це голосним і красномовним зітханням.

Тим часом Кокошка накладала собі чергову порцію, адже шкода, щоб пропало, при цьому переконуючи, що тільки дегустує. Найсмішніше те, що Тадко ніколи не був голодним, а Кокошка була голодною завжди. Вона постійно заявляла, що має вовчий апетит. Він же стверджував, що навіть погляд на їжу його насичує. Тадек умів їсти очима, і після такої візуальної трапези він вважав справу закінченою.

Шлунок, на його думку, повинен брати приклад з очей і насичуватися самим лише виглядом. Проте доля буває підступною. Одного разу, в день свого народження, Кокошка приготувала обід. Справжній, домашній, ароматний. Такий, що сусіди раптово відчули, що їм необхідно заскочити на хвилинку з побажаннями. І в цей чудовий день з’явився неїжко. Як завжди, подивився недовірливо, обережно понюхав і... спробував. Раз. Другий. Третій.

На його обличчі з’явився вираз подиву, ніби він відкрив паралельний світ. «Це дійсно добре», – промовив стиха. Всі завмерли від здивування. Виявилося, що страва була просто пальчики облизати. З тих пір Тадко і надалі залишився неїжком, а Кокошка – смакошкою, але вони навчилися одного: їжа – це ані просто пальне, ані спортивні змагання.

Це привід для розмови, сміху і здивування, що хтось може мати абсолютно інший підхід до тієї ж помідорної зупи. І хоч за одним столом завжди буде хтось, хто залишить пів тарілки, і хтось, хто попросить добавки, саме завдяки цій різноманітності страви смакують найкраще. Бо життя саме таке. Різноманітне. На щастя.

***

Їсти як пташка (jeść jak ptaszek), тобто дуже мало, суто символічно.

Пальчики облизати (palce lizać) – так поляки говорять тоді, коли їм щось дуже смакує, коли вони захоплені стравою.

Апетит зростає під час їжі (apetyt rośnie w miarę jedzenia) означає, що разом із досягненням більших успіхів або матеріальних благ очікування, потреби й вимоги стають усе більшими.

Мати вовчий апетит (mieć wilczy apetyt) – відчувати дуже сильний, раптовий голод, який важко втамувати.

Їсти очима (jeść oczami), тобто ще до того, як їжа потрапить до рота, ми оцінюємо її поглядом і нам тоді здається, що ми з’їли би все, що є на столі.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG