Закон джунглів звучить як щось дуже відсторонене, екзотичне, що належить до світу ліан, іклів та пазурів. Воно асоціюється з документальним фільмом про природу, в якому Кристина Чубувна незвичайним голосом пояснює, чому антилопа щойно програла в брутальній сутичці свою життєву суперечку з левом.

Усе-таки закон джунглів у нас почувається напрочуд добре. Ба більше, йому не потрібні ані джунглі, ані лев. Достатньо офісу, зали засідань парламенту, магазину чи банального сходового майданчика. Принцип такий же простий, як будова ціпа або, якщо вам більш до вподоби, парасольки: сильнішому можна більше. Голосніше, швидше, безкарніше. Сильніший може зайняти більше місця за столом, більше часу в розмові та більше простору в чужому житті.

Слабший натомість повинен підлаштуватися, найкраще з посмішкою прищулити вуха та ґречно чекати на рішення цього сильнішого. Іронія полягає в тому, що ми живемо у світі закону. Правил, кодексів і декларацій. На папері ми всі рівні, ніби під лінійку. Однак на практиці одні стартують у кросівках, інші шурують босоніж по щебеню.

Коли падає дощ, одні відкривають парасолю й защіпають дощовика, а інші чують: «Ти не з цукру, не розтанеш». Закон джунглів не кричить, не хизується своєю силою. Він багатозначно, з натяком підморгує. Він тонко проявляється у фразах на кшталт: «Не будь наївним, це всього лиш бізнес. Потрібно було перестрахуватися». Це такі ситуації, в яких сторона примусу, тобто сильніша, вмиває руки швидше за Пілата, адже вона ні в чому не винна. І спить спокійно навіть тоді, коли в когось брутально, з порушенням усіляких норм, серед білого дня, при піднятій завісі відбирають усе. Закон джунглів часто прикривається так званою системою. А з останньою не посперечаєшся. Закон джунглів просто обожнює одягати машкару моральності.

Сильніший не тільки може більше, він завжди правий. У нього кращі адвокати, гучніші мегафони та закроєний акурат у міру наратив. Слабшому залишається роль статиста та пасивного, часто зануреного в безпорадний гнів, глядача. Звичайно, можна сказати, що світ ніколи не був справедливим і немає чого ділити волосину начетверо та обманювати себе, що колись він таким стане.

Справедливість, на жаль, не масовий загальнодоступний товар. Коли закон джунглів стає єдиним законом, емпатія відходить на другий план, а людська солідарність потрапляє на полицю з предметами розкоші. Однак як мислячий вид ми завжди повинні ставити собі запитання: чи хочемо ми жити в джунглях лише тому, що хтось нас переконав, що це єдиноможливі ландшафт і середовище?

Бо якщо сильніший завжди може більше, то рано чи пізно ми всі почнемо нервово озиратися довкола, перевіряючи, хто стоїть за нашими плечима, що він тримає в руках і що має на думці. Тоді це вже не цивілізація і не прогрес. Це повернення до кам’яного віку, тільки одяг у нас тепер здається трохи кращим, а обтесаний камінь ми поміняли на сучаснішу зброю.

***

Закон джунглів (prawo dżungli) – це принцип, згідно з яким перемагає найсильніший, часто несправедливо. Це насильство, де важливі лише фізична сила і домінування, а не справедливість чи принципи.

Щось просте, як будова ціпа чи парасольки (coś jest proste, jak budowa cepa lub parasola), тобто очевидне, легкозрозуміле, неважке.

Прищулити вуха (położyć uszy po sobie) – втратити відвагу, стати згідливим, покірним, боятися чи схилитися перед чиєюсь волею.

Як під лінійку (bycie jak od linijki) – робити все старанно, без найменших відхилень від норми чи ідеального порядку.

Робити щось при відкритій завісі, в білий день (robienie czegoś przy otwartej kurtynie, w biały dzień), тобто явна, привселюдна, без приховування наміру дія, часто зухвала.

Щось закроєне акурат у міру (coś skrojonego w sam raz na miarę) означає, що щось ідеально підходить, досконало допасоване, створене для когось або чогось.

Ділити волосину начетверо (dzielić włos na czworo) – аналізувати щось надзвичайно детально.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG