Католицька громада в Луцьку має багату кількасотрічну історію, але так склалося, що зараз у місті збереглася лише одна могила католицького священника. Це поховання отця Яна Рутковського, останнього повоєнного пароха парафії Святих Апостолів Петра і Павла.

Із часів Середньовіччя в Луцьку було так багато католицьких храмів і монастирів, що його навіть називали «Римом Сходу». Відповідно, в місті та околицях було кілька кладовищ цієї конфесії, на яких хоронили померлих місцевих священників і монахів. Католицькі ордени на таких некрополях мали власні склепи, але представників духовенства дуже часто погребали в окремих могилах. Проте через переслідування Католицької Церкви Російською імперією, у складі якої Луцьк опинився внаслідок поділів Польщі наприкінці XVIII ст., а також через репресивні дії її правонаступника СРСР із часом у місті не залишилося жодного католицького цвинтаря. На місці останнього, найбільшого з них, на Яровиці, де були поховані (й досі поховані) щонайменше 15 тис. людей, радянський режим у 1977 р. відкрив меморіал «Вічна слава».

Безслідно зникли й могили численних священників, які були захоронені на луцьких кладовищах. Єдине поховання, яке збереглося, – могила отця Яна Рутковського на міському кладовищі на вулиці Рівненській, останнього повоєнного пароха місцевої католицької спільноти.

Ян Рутковський народився 14 вересня 1883 р. у містечку Кременець у багатодітній міщанській родині. Навчався в місцевому ліцеї, потім у гімназії в Немирові на Поділлі. У 1902–1907 рр. здобував освіту в Житомирській духовній семінарії, після закінчення якої був висвячений єпископом Каролем-Антонієм Недзялковським, Луцько-Житомирським ординарієм. Свою душпастирську діяльність на Волині отець Ян Рутковський почав як вікарій у луцькому кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла.

Отець Ян Рутковський, 1907 р.

По двох роках праці поряд із такими досвідченими пастирями, як отець-декан Антоній-Юзеф Шиманський і отець-віцедекан Лонґін Станіславський, Ян Рутковський розпочав самостійну діяльність. Із 1909 р. він був настоятелем у різних парафіях на сході Волині: Шумбарі, Дедеркалах, Тайкурах, Торговиці. У 1930-х рр. отець Ян став каноніком луцького капітулу.

ХХ ст. було дуже важким для Волинської дієцезії. По ній прокотилася кривава Перша світова війна, потім жовтневий переворот і польсько-більшовицька війна. Порівняно спокійні міжвоєнні роки швидко закінчилися – знову війна, окупація (спочатку радянська, потім німецька), згодом знову прийшли совєти.

У 1943 р. отця Яна призначили настоятелем парафії Святих Петра і Павла у Здолбунові, там він і пережив воєнне лихоліття. У 1945 р. відбулися арешти католицьких священників на Волині та репатріація польського населення до Польщі. За ґрати тоді потрапив, зокрема, єпископ-ординарій Адольф-Пьотр Шельонжек, якому на той момент було 79 років. Отож, у Луцькій дієцезії залишилися всього три священники, яких зумів умовити канцлер, прелат Ян Ших. У Володимирі зостався отець Мар’ян Ясьоновський, у Рівному – отець Серафим Кашуба, в Луцьку – отець Ян Рутковський.

Боже Провидіння розпорядилося так, що останнім місцем служіння отця Яна Рутковського став костел, де він починав свою душпастирську діяльність, – кафедральний собор Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку. Одночасно з призначенням настоятелем кафедрального храму отець Ян Рутковський отримав на руки документ із підписами виконувача обов’язків ординарія, прелата Леопольда Шумана, та канцлера курії Яна Шиха про те, що він є тимчасовим адміністратором Луцької дієцезії.

Першочерговою справою Яна Рутковського як настоятеля кафедрального костелу стала реєстрація громади католиків і збереження за нею храму. Справа в тому, що у травні 1944 р. на костел скинули п’ять німецьких бомб. Одна з них значно пошкодила північно-східну вежу, друга ж, пройшовши через усі поверхи сусіднього з костелом колегіуму, вибухнула в підземеллі, де переховувалися парафіяни. Костел без належного ремонту поступово руйнувався. У зв’язку з тим, що він був на державному обліку як пам’ятка архітектури, реєстрація католицької громади була поставлена в залежність від його впорядкування.

Однак громада не могла зібрати кошти, необхідні для проведення такого масштабного ремонту. Міська влада два рази в ультимативній формі призначала термін завершення робіт. Оскільки тріщини в стінах вежі поширювалися, повторна комісія міської ради в березні 1948 р. визнала стан костелу аварійним, а громаді католиків запропонувала перейти в каплицю на парафіяльному кладовищі на Яровиці. Ця каплиця, збудована в 1885 р., існує досі, але католикам вона не належить. У ній зараз міститься Дім панахиди.

Дім панахиди на колишньому католицькому кладовищі

Католицька община при кафедральному костелі на початку 1948 р. нараховувала близько 520 осіб. Із них 311 були мешканцями Луцька, решта – з навколишніх сіл, навіть із Рівненщини. Парафіяльна рада, яку очолював військовий лікар Єжи Новодворський, спробувала опротестувати рішення комісії, подавши завищену кількість вірян як доказ того, що в каплиці всі не помістяться. Однак цей аргумент не взяли до уваги.

Тоді отець Ян Рутковський, щоби зберегти за громадою кафедральний костел, наважився на відчайдушний як на ті часи крок. Він вирішив звернутися по допомогу до громад вірян в інших містах дієцезії та навіть у Львові. Хоч представники парафіяльної ради інформували уповноваженого в справах релігій, що громади з Рівного та Львова погодилися зібрати кошти на капітальний ремонт луцького кафедрального костелу, чиновник безапеляційно заявив, що рішення про закриття катедри прийнято й ніхто його скасовувати не буде.

Друга справа, якій отець Ян Рутковський присвятив багато сил, енергії та розуму, – це згуртування і збереження волинських католицьких громад. У Волинській області їх обслуговували лише два священники: Мар’ян Ясьоновський та Ян Рутковський, і то не в костелах, а в приватних приміщеннях. На Рівненщині це робив отець Серафим Кашуба, а панотець Рутковський лише час від часу приїжджав йому на підмогу. Але як тільки католицькі громади в тих населених пунктах почали клопотатися про відкриття костелу, влада негайно реагувала забороною священникам виїжджати в парафії, в яких вони не були зареєстровані.

Отець Ян Рутковський цю проблему розв’язав надзвичайно просто: якщо душпастирі не мають права за радянськими законами приїжджати до вірян, то це не значить, що останні не можуть приїздити на службу Божу. І він як адміністратор дієцезії рекомендував душпастирям проводити недільну службу в середині дня, щоб віряни з інших місць встигали доїхати. Сам Рутковський переніс недільну службу на першу годину дня, а до того часу в каплиці просто грав орган. Часто біля каплички зупинялися перехожі, зачаровані музикою. Так з’явилася ще одна можливість обійти заборону.

Радянська влада забороняла дітям брати участь у релігійних обрядах, але це не стосувалося слухання ними духовної музики. Цим скористався отець Ян: на його прохання керівник парафіяльної ради в Луцьку Єжи Новодворський знайшов органіста – Франца Слівінського. На його утримання п’ятеро членів парафіяльної ради добровільно зобов’язалися виплачувати щомісяця по 25 карбованців кожен. Коли ж органіст за певний час мусив виїхати з Луцька, на органі почав грати сам настоятель, який досить непогано володів інструментом. Щоб не мерзли руки в холодній каплиці, парафіяни зв’язали йому рукавиці з отворами для пальців. Час від часу в каплиці вела лекції з музикознавства Регіна Каретнікова, членкиня парафіяльної ради, яка мала відповідну освіту.

Виїжджати тепер у навколишні села та містечка Ян Рутковський мав право тільки на похорони чи для сповіді старших людей. Проте під час таких виїздів, як правило, він виконував й інші обряди: хрещення, вінчання, освячення будинків. Отець добре знав, що кожен його крок, кожне його слово, особливо проповіді, вже наступного дня стають відомими уповноваженому у справах релігій, тому навіть у його приватних розмовах не було жодних висловлювань проти влади. Як згадували прихожани, Рутковський міг спокійно, без невдоволення повідомити: «Ми сплатили всі належні податки, але нам знову їх підвищили. Бог допоможе! Сплатимо і це…»

У своїх вчинках і висловлюваннях Ян Рутковський завжди був виваженим і цього вимагав як адміністратор від підлеглих йому священників. Таким чином він старався вберегти їх від арештів. Попри це йому самому доводилося часто писати розлогі пояснювальні листи.

Однак невдовзі діяльність отця Рутковського як адміністратора опинилася під загрозою. Коли католики в Любомлі добилися дозволу вести службу у приватному домі, постало питання: хто має право визначати, який зі священників буде виїжджати в Любомль? Представниця вірян любомльської громади Копчинська (ім’я нам не відоме) звернулася до вповноваженого у справах релігій із проханням дозволити отцю Ясьоновському служити в Любомлі. Уповноважений скерував Копчинську до Рутковського, оскільки, за його словами, «якщо Рутковський вважає себе адміністратором над ксьондзами, то це їх, ксьондзів, справа». Однак центральна влада в Києві, яка дала дозвіл на службу в Любомлі, вважала, що Ян Рутковський на це не має права, тож заборонила йому виконувати обов’язки адміністратора.

У відповідь на цю заборону Ян Рутковський заявив уповноваженому, що в теперішніх умовах у духовному керівництві немає потреби, оскільки релігійна громада має право сама запросити будь-якого ксьондза, тож його роль як адміністратора себе вичерпала. А коли до Луцька навідувалися священники Ясьоновський чи Кашуба, то отець Ян писав пояснення, що вони приїжджали просто сповідатися.

Ще одна справа, якій отець Ян Рутковський присвятив багато зусиль, – збереження й реставрація будівлі кафедрального храму. Постановою Волинського обласного виконавчого комітету про закриття кафедрального костелу в Луцьку було заплановано відкрити в ньому обласний історико-краєзнавчий музей. Насправді спочатку там улаштували склад театральних декорацій, а в сакристії обладнали цех із виготовлення ялинкових іграшок. Згодом у храмі зробили склад інших господарських і харчових товарів, що завдало значної шкоди будівлі. Наприклад, у підземеллях собору зберігали овочі, при цьому нові «господарі» позамуровували вентиляційні шахти, через що підвалини костелу почали мокріти, у стінах завелися грибки і пліснява.

Рутковський вважав, що облаштування в костелі якогось музею врятує його від знищення (йому було відомо про аналогічні випадки в деяких храмах радянських балтійських республік). Тому він і члени парафіяльної ради зверталися до різних представників луцької інтелігенції з проханням клопотатися про створення музею в кафедральному костелі. Врешті «заповіт» Яна Рутковського було виконано в 1970–1978 рр. – державним коштом у храмі провели капітальний ремонт. У 1980 р. у відремонтованому костелі постав Музей історії релігії та атеїзму. Щоправда, отець Ян не дожив до того часу. Він помер від інсульту в березні 1954 р.

Поховали отця Яна Рутковського на міському кладовищі на вулиці Рівненській. Зараз це єдина збережена могила католицького священника в Луцьку. Біля неї місцеві католики традиційно збираються на початку листопада, у дні молитви за померлих.

Могила отця Яна Рутковського

Анатолій Оліх