Родина Петра Фриза, голови Польського центру культури і освіти імені Мечислава Кромпця в Тернополі, походить із села Ігровиця, що на Тернопільщині. Мій співрозмовник розповідає про своє коріння, випробування, що випали на долю родини в роки Другої світової війни, і нелегке пристосування до радянської дійсності.

Фризи і Мігали

«Мого прадідуся по батьковій лінії звали Якуб Фриз, а прабабусю – Катерина Мігала. Це була польська католицька родина, яка жила в Ігровиці (сьогодні село в Тернопільському районі Тернопільської області, – авт.). Ще в часи Австро-Угорської імперії прадідусь працював лісником у Кельце, а потім його скерували на роботу на Збаражчину. Тут він одружився із прабабусею, родина якої також походила з Кельце.

Згодом Якуб і Катерина Фризи переїхали до Ігровиці, де працювали на власному господарстві. Мали багато поля. Прадід і прабаба померли ще до початку Другої світової війни і спочивають на кладовищі в Ігровиці», – каже Петро Фриз.

Якуб і Катерина Фризи виховували п’ятьох дітей, серед них – Григорій Фриз, дідусь пана Петра: «Він був добрим теслею і будував мости й переходи. Окрім цього, дідусь ремонтував дахи в будинках і виготовляв меблі. Він мав славу доброго господаря і до нього часто зверталися по допомогу. Саме мій дідусь перед Другою світовою війною змайстрував дах у греко-католицькій церкві в Ігровиці. Фризи були католиками. Разом з іншими поляками із села вони ходили до місцевого костелу. Більшість населення Ігровиці складали українці, також тут жили поляки і євреї».

На початку 1920-х рр. Григорій Фриз одружився з Анною Мігалою: «З-поміж шести дітей найменшим був мій батько Дмитро. Перед війною він почав ходити до школи в Ігровиці. Там вивчав і польську, й українську мови. В родині, звичайно, розмовляли польською».

«Дідусеву хату не чіпали»

«У 1944 р. батька призвали до Червоної армії. Він був на фронті в Польщі, Угорщині та Німеччині. З війни повернувся з незначним пораненням. У грудні 1944 р. в Ігровиці відбулися трагічні події, під час яких батька в селі, як я розумію, не було, бо він перебував у війську», – продовжує Петро Фриз.

Наприкінці 1944 р. в Ігровиці та навколишніх селах чергували представники радянської влади. Вони по кілька осіб несли варту в клубі, пильнуючи порядок у селі. 24 грудня того ж року упівці напали на тих, хто чергував у клубі, майже всіх убивши, тільки одного поранивши, а потім почали антипольську акцію.

«Дідусеву хату ніхто не зачепив. Мабуть, його врятувало те, що він був добрим теслею. У дідусевій хаті переховувалися інші наші родичі. А ось брат бабусі Станіслав Мігала, який жив далеко від нас, разом із родиною загинув одним із перших», – пригадує Петро Дмитрович.

Після війни його сім’я не виїхала до Польщі: «Бабуся хворіла і не могла їхати до Тернополя, а далі на залізничну станцію. Вона не пережила б цієї дороги. Тож моя родина лишилася в Ігровиці. Натомість родичі по лінії Мігал виїхали за Буг, як і багато інших поляків. До нас же прибували тоді лемки та бойки з Польщі».

Переїзд до Тернополя

«Після повернення з Другої світової війни батько певний час працював у магазині. Згодом одружився з моєю мамою Стефанією Тютюнник. Мама народилася в 1932 р. Походила з української греко-католицької родини з Ігровиці. Дідуся звали Ілля Тютюнник, а бабусю – Марія. Моя мама пішла до школи ще за Польщі, а вже закінчувала її за радянської України. Мої батьки Дмитро і Стефанія одружилися в 1952 р. в Ігровиці, але згодом переїхали до Тернополя. Тут у 1954 р. народився я, а в 1961 р. – моя менша сестра Любов», – говорить мій співрозмовник.

Родина Тютюнників

Родина Фризів мешкала тоді на вулиці Гайовій на квартирі в родичів, але була прописана в селі Біла поблизу Тернополя: «Після народження мене також зареєстрували в Білій. Мама працювала в кафетерії, а потім на паперовому комбінаті в Тернополі. Батько працював на молокозаводі в Тернополі. Люди дали батьку прізвисько Маслянка. Він умів визначати жирність молочної продукції, був добрим фахівцем. Згодом працював бондарем, виготовляв на молокозаводі бочки для масла і ящики під сири. Вдома всі вікна і двері батько також робив власноруч. Напевно, перейняв це ремесло від свого батька».

«Коли батько працював на молокозаводі, йому запропонували почекати два роки в черзі на квартиру або отримати допомогу й самому розпочати будівництво власного дому. Він обрав будувати своє житло», – зазначає Петро Фриз.

Після школи мій співрозмовник працював на різних роботах, а на початку 1970-х рр. вступив до технікуму залізничного транспорту в Чернівцях: «Два роки я там повчився, а потім до мого гуртожитку приїхала міліція й забрала мене в армію. Насправді я ігнорував повістки, оскільки не мав великого бажання служити в радянському війську. Це була справжня драма. Я переночував у військкоматі, а далі мене відправили на поїзд із пересадками в Києві та Харкові до Волгограда. У столиці я спробував втекти, але мене спіймали й пояснили, як потрібно любити Батьківщину. Згодом я став сержантом, а через рік мене відправили на будівництво Байкало-Амурської магістралі».

Під час служби в армії

«Після служби в армії й завершення навчання в Чернівцях я хотів лишитися в цьому місті, але не склалося, тож у 1980-х рр. повернувся до Тернополя. Певний час працював у локомотивному ДЕПО. У 1984 р. народився мій син Артур», – розповідає пан Петро.

Під час навчання в Чернівецькому технікумі залізничного транспорту

У 80-ті рр. він кілька разів їздив до Польщі, а в 1989 р. уперше поїхав до Аргентини до тітки Стефанії Тютюнник, яка походила з Ігровиці. «В Латинську Америку вона виїхала ще в 1928 р. Була заміжня за італійцем і її діти вже не розмовляли українською мовою, а лише іспанською. Згодом я ще два рази їздив до Буенос-Айреса, де вони жили», – пригадує Петро Дмитрович.

Родина в Аргентині

Петро Фриз в Аргентині

Польське товариство

«У Тернополі було потужне ядро осіб польського походження. Багатьох із них знав мій батько, багатьох знав я. Вони часто зустрічалися у своїх домівках. До костелу їздили до Кременця чи Галущинців. На свята іноді запрошували священника до Тернополя, щоб він у когось удома відправив месу. Я знав польську мову з родинного дому. До того ж у нас була гарна бібліотека польських книг. На цьому всьому я і виховувався», – говорить пан Петро.

«Одного разу в Тернополі я зустрів Генріха Стронського, який очолював Польське культурно-освітнє товариство Тернопільської області. Він запросив мене приєднатися до цієї організації. Вона була зареєстрована і мала своє приміщення. Ідея про створення польського товариства в Тернополі виникла в найактивніших місцевих поляків ще в 1986 р. Вони вже тоді проводили збори, зустрічаючись у своїх помешканнях, а потім протягом кількох років збиралися в Будинку культури «Текстильник». Офіційно організацію зареєстрували лише в 1995 р. Я долучився до товариства у 2007 р.

Початок діяльності в польському товаристві

Генріх Стронський планував виїхати до Польщі на постійне місце проживання, тож у 2010 р., під час чергових виборів, мене обрали головою товариства. Під час виборів були присутні голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, представники Генерального консульства Республіки Польща у Львові та інші поважні гості», – розповідає Петро Фриз.

«Певний час я ще працював у Тернополі у сфері туризму, але згодом повністю зосередився на справах товариства», – каже Петро Фриз.

Урочисте зібрання до Дня Незалежності Польщі в 2015 р.

Покладання вінків в селі Підгірці

У Костюхнівці

Прибирання Микулинецького цвинтаря в Тернополі

Меса в Ігровиці

У 2020 р. Польське культурно-освітнє товариство Тернопільської області змінило назву на Польський центр культури і освіти імені професора Мечислава Кромпця в Тернополі, обравши собі патроном видатного філософа і богослова, колишнього ректора Люблінського католицького університету, який походив із Малої Березовиці на Тернопільщині.

Петро Фриз на 36-му товариському з’їзді колишніх мешканців Тернопільщини

Серед основних напрямків діяльності Польського центру в Тернополі – навчання дітей, молоді та дорослих польської мови, збереження польської культури, впорядкування польських цвинтарів на Тернопільщині та підтримка місцевих поляків.

Члени Польського центру культури і освіти імені Мечислава Кромпця в Тернополі вшановують День Незалежності Польщі. 12 листопада 2023 р. Петро Фриз сидить крайній справа. Фото Валерія Смирнова

Під час вшанування Дня Незалежності Польщі в Польському центрі в Тернополі. 12 листопада 2023 р. Петро Фриз крайній зліва. Фото Валерія Смирнова

Сергій Гладишук

На головному фото: Петро Фриз, 2023 р.
Автор фото: Сергій Гладишук.
Всі інші фото походять з родинного архіву Петра Фриза.

Публікація відображає лише погляди автора й не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.