17 вересня 1939 р. Совєтський Союз без оголошення війни напав на Польщу, яка відчайдушно боронилася від армії Третього Рейху. На захоплених територіях, серед яких була Волинь, під репресії потрапили насамперед ті, хто становив потенційну небезпеку для нових господарів. Зокрема, чисельною групою арештованих стали службовці поліції.
Про репресованих поліціянтів із Рівненської області на сторінках «Волинського монітора» в рубриці «Повернуті із забуття» пише Тетяна Самсонюк. Ми ж сьогодні пропонуємо вашій увазі дві історії службовців польської поліції, чиї кримінальні справи, заведені енкаведистами, зберігаються нині в Державному архіві Волинської області.
Лонгіна Юліановича Вітамборського арештували 1 лютого 1940 р. у власному будинку, розташованому в Луцьку на вулиці Довга, 38 (сучасний мікрорайон Гнідава). У постанові на арешт наводиться обґрунтування: «Підозрюється в злочинах, передбачених ст. 54–13 ч. 1 Кримінального кодексу УССР, що виражається в тому, що Вітамборський до приходу частин Червоної армії служив у поліції».
Зауважимо, що в документах НКВД є такі варіанти написання прізвища: Вітомбурський, Вітомборський, Вітембурський, а замість імені «Лонгін» у деяких документах записано «Леонід». Проте потім слідчі встановили, що правильне написання прізвища – Вітамборський.
Лонгін Вітамборський народився в 1904 р. у селі Новостав на Рівненщині. Майже все своє трудове життя він працював мельником, а на службу в поліції його мобілізували в кінці серпня 1939 р., тобто прослужив він менш як місяць. Обов’язком Вітамборського було сторожувати залізничний міст через Стир за селом Рованці. Коли в Луцьк увійшла Червона армія, він здав гвинтівку й пішов додому.
Лонгін Вітамборський влаштувався працювати помічником крупчатника в Луцьку на Державному млині № 2. На момент арешту в нього були дружина Антоніна (32 роки) та дочка Кристина (10 років).
Слідчі намагалися з’ясувати, чи Вітамборський належав до партії ОЗН (пол. Obóz Zjednoczenia Narodowego, укр. Табір національного єднання – політична організація, в яку входили так звані пілсудчики). Він відкидав звинувачення, але енкаведистам це не завадило звинуватити колишнього поліцейського в тому, що він «був активним членом партії ОЗН і перед приходом частин Червоної армії служив в органах польської поліції».
Вітамборського згодом перевели у в’язницю в Києві, де в нього діагностували компенсований порок серця. Але вердикт все одно був: «Придатний до середньої праці». Згідно з протоколом № 33 від 29 березня 1941 р., його помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років. Покарання ув’язнений відбував у Севпечлазі.
Обвинувальний висновок зі справи Лонгіна Вітамборського
Заключенням прокуратури Волинської області від 2 червня 1989 р. Лонгіна Вітамборського реабілітовано. Документів, які проливають світло на його подальшу долю, у справі немає.
Редакції вдалося з’ясувати, що Лонгін Вітамборський похований на католицькому кладовищі Парк Лаун у Торонто (Канада). Він прожив довге життя, адже помер у 1998 р. Поруч із ними похована дружина Антоніна, яка померла в 1994 р.
Також ім’я Лонгіна Вітамборського є у списку жертводавців на будівництво Польського дому в Буенос-Айресі. Його надрукувала газета «La voz de Polonia» – «Głos Polski» (№ 2227 від 24 листопада 1950 р.), яку видавала аргентинська Полонія. Цей список свідчить, що Вітамборський проживав у місті Берасатегі, яке зараз входить до складу агломерації Буенос-Айрес. Щоправда, однозначно ствердити, що тут ідеться саме про героя нашого нарису, не можливо.
Болеслава Валентинович Дворака працівники НКВД у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) затримали 20 вересня 1939 р., звинувативши його «в активній участі у придушенні революційного руху робітників і селян Західної України». Він служив комісаром господарської частини в поліцейській комендатурі Волинського воєводства в Луцьку.
За протоколом допиту ми можемо прослідкувати біографію та кар’єру нашого героя. Дворак народився в 1893 р. у Сосновці на Сілезії. Його сім’я на момент арешту складалася з дружини Зофії (46 років, домогосподарка), дочки Данути (15 років) та сина Збігнева (13 років), які проживали в Луцьку.
Із 1915 до 1917 р. Болеслав Дворак служив у Російській армії в саперному полку, в 1920–1921 рр. служив уже в чині підпоручника у Війську Польському. З 1924 до 1927 р. був помічником командира роти прикордонної служби на кордоні з Литвою, після чого його призначили заступником начальника по господарській частині поліцейської комендатури Віленського воєводства. В 1936 р. йому присвоїли звання комісара й перевели на посаду референта фінансово-господарської частини до Луцька.
Як з’ясували слідчі, 14 вересня 1939 р. Болеслав Дворак за наказом начальства виїхав до Станіслава. За його словами, мета цього переміщення була йому невідома. У Станіславі Дворака затримали.
На допитах він розповідав, що займався лише господарськими та фінансовими питаннями, і звинувачення в контрреволюційній діяльності відкидав. 6 листопада Дворака вирішили передати в розпорядження НКВД у Луцьку.
Протокол зі справи Болеслава Дворака
Проте 5 січня 1940 р. слідчий луцького УНКВД Васільєв прийняв рішення призупинити слідство, оскільки підслідний до в’язниці в Луцьку так і не прибув, а у травні справу взагалі відправили назад у Станіслав.
На сьогодні не відомо, чому Дворак так довго перебував у Станіславській тюрмі, але попереднє слідство в Луцьку розпочали тільки наприкінці жовтня 1940 р. На допитах він стверджував, що весь час служив на господарських посадах, у репресіях участі не брав, жодних даних про людей, прізвища яких особливо цікавили працівників НКВД, не пам’ятає.
Слідчі влаштували поліціянту очну ставку зі свідком Ішером Ваксом. Той стверджував, що Дворак брав участь у каральній експедиції в селі Шепель після того, як там убили двох поліціянтів. На це Дворак заявив, що у вказаний свідком час він перебував у санаторії. Ба більше, за всі роки його служби сталося лише два вбивства поліціянтів. Зокрема, убили постерункового в Піддубцях та підкомісара поліції в іншому місці, натомість у Шепелі жодних убивств не було.
Проте ця явна суперечність не завадила слідчим скласти обвинувальний висновок і відправити справу на розгляд Особливої наради НКВД. Виписка із протоколу № 37 від 7 квітня 1941 р. свідчить, що Болеслава Дворака як «соціально-небезпечного елемента» помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін із 20 вересня 1939 р. Покарання ув’язнений відбував у Севпечлазі.
Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Болеслава Дворака реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
