Основну групу серед поляків, заарештованих за перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр., становили поліціянти, конфіденти поліції та службовці. Проте серед затриманих траплялися і представники багатших прошарків суспільства.

Казимира Станіславовича Тваровського працівники НКВД затримали 13 квітня 1940 р. у власному домі в Маневичах. У постанові на арешт вказано: «Був поміщиком у часи колишньої Польщі, жорстоко експлуатував селян, вороже налаштований до радянської влади».

Основою для арешту стали проведені 8 квітня допити уродженців села Оконськ, працівників сільради: голови Андрія Марковича Тимонця та секретаря Володимира Федоровича Якимчука.

Тимонець засвідчив, що Тваровський погано ставився до селян: «Якщо жінки захотіли прати білизну в маленькій річці, а ця річка належала йому, то Тваровський забороняв прати. Якщо хтось без його дозволу випре, а Тваровський впіймає, то обов’язково штраф один злотий».

Якимчук підтвердив: «Його ставлення до селян було погане, найбільш варварське. Наприклад, коли селянська худоба потрапляла на його поле, то Тваровський накладав штраф на селянина, який пустив худобу. Тваровський багато селян при польській владі віддав під суд без усяких причин, також бив селян без підстав».

Перші совєти, окупувавши Волинь, не могли забезпечити свої структури навіть папером, тому в діловодстві 1939–1941 рр. часто використовували польські бланки. У випадку допиту свідків у справі Тваровського протоколи допиту склали на бланках конторської книги. На її сторінках видно написи: «Прихід», «Розхід», «Хто сплатив», «Кому сплатив» тощо.

Тваровського помістили у в’язницю в Ковелі. Серед документів справа містить автобіографію арештованого. Як зазначено, він народився в березні 1879 р. у селі Ціса в околицях міста Седльце. Його батько був управителем маєтків, а наприкінці життя купив невеликий хутір біля рідного села. Казимир закінчив гімназію у Варшаві та здобув технічну освіту, а після смерті батька в 1896 р. отримав дві тисячі рублів спадку. Працював спочатку на залізниці, а в 1905 р. «пішов на практику сільського та рибного господарства в маєтку Рики». Напевно, він мав хист до цієї галузі, бо одразу після закінчення практики власник Броневський прийняв його на посаду управителя рибним господарством у Гарбуві біля Любліна. Згодом, із перервою на Першу світову війну, коли знову був змушений повернутися на залізницю, Тваровський працював на аналогічних посадах.

Характеристика Тваровського, надана Маневицьким райвиконкомом

Далі в автобіографії йдеться: «У травні 1923 р. я приїхав на Волинь, у Маневичі, де в поміщика маєтку Смолодівка Бірара найнявся будувати рибні ставки. Проте від цієї роботи я був змушений відмовитися і з січня 1924 р. я влаштувався управителем в Оконськ; власниця Юзефа Заричевич, вдова. Перебуваючи на цій службі, я мав досить багато вільного часу й наймався в навколишніх маєтках будувати рибні господарства, а саме: в Галузії, власник Тарутін, близько 60 га ставків; в Оптовій, власник Ломіковський, близько 40 га; у Вульці-Галузійській, власник Пулавський, близько 500 га ставків, окрім того, в Оконську та інших маєтках. Власниця Оконська, перебуваючи у важких умовах і не маючи можливості віддати мені витрачені на відновлення її господарства мої заощадження, запропонувала вступити з нею у шлюб, щоб таким чином забезпечити мені близьку старість, що і сталося у травні 1937 р.»

Майно Тваровського, як свідчить протокол, було таким: «Два будинки, хлів, хлів для худоби, окрема кухня, водяний млин, рибне господарство з 10 ставків площею близько 35 га, 50 га лісу, 12 корів, три коня». Мав теж постійних чотири найманих працівники, а на сезонні роботи наймав до 200 осіб.

На допитах і очних ставках Тваровський підтвердив тільки те, що віддавав селян під суд, коли ловив їх на розкраданні майна, натомість звинувачення в жорстокому поводженні та несплаті зарплатні відкидав.

За кілька місяців попереднє слідство завершилося. В обвинувальному висновку від 20 вересня 1940 р. вказано, що Тваровський, «будучи поміщиком і маючи в себе найману робочу силу, експлуатував її для користі свого маєтку, змушуючи працівників працювати по 12–16 годин на добу, зарплату виплачував несвоєчасно й дуже низьку. За найдрібніші провини селян Тваровський змушував відробляти у своєму маєтку, накладав на селян штрафи і віддавав останніх під суд, тобто звинувачується у злочинах, передбачених п. 13 ст. 54 Кримінального кодексу УССР […], визнав себе частково винним».

Прослідкуємо механізм дії бюрократичної машини НКВД. 20 вересня після підписання обвинувального висновку оперуповноваженим Севастьяновим і начальником Маневицького районного відділення НКВД Толкачовим документ 12 жовтня затвердив заступник начальника Управління НКВД у Волинській області, капітан держбезпеки Синіцин. 18 жовтня з висновком погодився помічник обласного прокурора у спеціальних справах Волинської області Федькін. Далі справу передали на республіканський рівень. 23 грудня 1940 р. слідчий УГБ НКВД УССР, молодший лейтенант держбезпеки Цигельман підтвердив висновки попередніх інстанцій і відправив справу на розгляд Особливої наради НКВД.

Відповідно до виписки із протоколу № 34 від 29 березня 1941 р., Тваровського як «соціально-небезпечного елемента» помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін із 13 квітня 1940 р. Тобто можемо сказати, що від першого протоколу у справі до моменту отримання реального строку пройшов рік. Покарання ув’язнений, як зауважено в помітці від 9 квітня, відбував у Карлазі.

Яскраво ілюструє роботу репресивної системи СССР ще одна деталь. У виписці з протоколу номер, прізвище, ім’я, по батькові, рік народження Тваровського вказані правильно. Натомість усі інші дані, найімовірніше, взяті з чужої справи: «Уродженець села Видранка Волинської області, українець, громадянин СССР, селянин, безпартійний, займався нелегальним переправленням людей за кордон». У правовій державі такий вирок опротестував би кожен адвокат.

Виписка з протоколу з вироком Казимиру Тваровському

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Казимира Тваровського реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх