У СССР побутувало цинічне прислів’я: «Була б людина, а стаття знайдеться». Подейкують, що воно вийшло з уст самого Лаврентія Берії. Правда це чи ні, достеменно не відомо, але функціонери совєтських правоохоронних органів активно використовували цей принцип на практиці.

Після того, як злочинні спільники, гітлерівська Німеччина і сталінський СССР, розділили у вересні 1939 р. між собою територію Польщі, органи НКВД на Волині провели низку масових арештів. Насамперед совєти репресували тих, хто умів обходитися зі зброєю, – військових і поліціянтів.

Сержанта Війська Польського Станіслава Штадгауза (у справі прізвище також записано як Штадгаус та Штатгауз) арештували 14 березня 1940 р. у селі Мар’янівка Колківського району. Постанову на його арешт напередодні підписав оперуповноважений УГБ Колківського районного відділення НКВД Годованець: «Штадгауз Станіслав Іванович є кадровим офіцером польської армії та проводив активну боротьбу проти революційних мас. За показами свідків встановлено, що Штадгауз у момент приходу Червоної армії на територію Західної України був арештований, але з-під варти втік і на цей час нелегально проживає на території Колківського району, тобто винен у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР».

В анкеті арештованого, заповненій того ж 14 березня, зафіксовано, що Станіслав Штадгауз народився в 1904 р. у Мар’янівці. У його батьків, Яна Штадгауза 1873 р. н. і Кароліни Коксанович 1876 р. н., загалом було дев’ятеро дітей: чотири сини і п’ять дочок. Брат Ян, якому в 1939 р. було 33 роки, проживав і працював на полустанку Арматнів. 26-річний брат Юзеф був селянином і мешкав у Мар’янівці. Разом із батьками жив іще 23-річний брат Діонізій. Так само з батьками проживали дві наймолодші дочки: Ванда (20 років) і Анна (17 років). Старші доньки мешкали окремо. Дочка Ядвіга – в Мар’янівці, працювала в колгоспі імені Хрущова. Дочка Юзефа, заміжня за Міхалом Грибовським, жила в селі Куликовичі, а дочку Броніславу, яка вийшла заміж за осадника Козела в Арматневі, вивезли в Архангельську область.

На момент арешту Станіслав Штадгауз мешкав разом із батьками. З ними проживала також його сім’я: дружина Віра Василівна Гордійчук 1917 р. н., домогосподарка, і двоє дітей. Доньці Галині на момент арешту батька було п’ять років, а сину Ришарду – три роки. До початку Другої світової війни сім’я мешкала в Дубні, адже саме в цьому місті служив герой нашого нарису.

У документі записано, що Станіслав Штадгауз походив із селян-середняків і мав середню освіту, адже закінчив сім класів. Останнім місцем його служби було Дубно, він був сержантом, командиром артилерійського взводу у 2-му дивізіоні кінної артилерії.

Під час арешту працівники НКВД провели обшук у присутності свідків Федора Івановича Кондратюка та Василя Афанасійовича Горбовського. Жодних компрометувальних матеріалів вони не знайшли. Вилучили метричну довідку про народження, видану в костелі, та дві фотокартки.

У справі зберігся цікавий документ, складений у сільській раді. Наводимо його повністю, зберігаючи оригінальний правопис:

«Справка

Дана Маряновским Сельским Советом Гражданину Стаску Штаусу що єго роднана походыть стану кулаків Мае землі 20 гектар. Сын Штатус Стасік служев упольскі Армі од 26 рок до розроменя полскоі Арміі служев Сержантом польким підофіцером й повернувші спольської Арміі й проживав на Марянівці прошчо удостовіряли сельські совет Марянівкі.

2/4/40 р. Прідсідатель Бубела. Секрітар Якимук».

Довідка, видана в сільській раді

Того ж таки 14 березня начальник Колківського районного відділення НКВД Волохов допитав затриманого, про що був складений протокол. У документі Станіслав Штадгауз засвідчив, що військову службу розпочав у 1926 р. у Дубні в артилерійській підофіцерській школі, в якій провчився пів року та отримав чин єфрейтора. Згодом служив у 2-му артилерійському дивізіоні, а потім перейшов на понадстрокову службу, на якій перебував до початку польсько-німецької війни в чині сержанта. Двоє з його братів, капрал Юзеф Штадгауз і рядовий Діонізій Штадгауз, брали участь у бойових діях проти Німеччини.

На звинувачення в арешті та втечі від представників совєтської влади Станіслав Штадгауз відповів, що після розгрому польських військ під Томашевом-Любельським німці полонили частину військовослужбовців, але йому вдалося втекти. Дорогою в Мар’янівку він кілька разів зустрічав частини Червоної армії. Під час першої такої зустрічі в нього відібрали револьвер «Маузер», але його ніхто не арештовував. Документів, за його словами, не перевіряли, але їх при ньому й не було. На запитання, чому він був не в сержантському, а в солдатському мундирі, Штадгауз відповів, що на початку війни в частину прийшов наказ усім офіцерам одягти солдатську форму, і він його виконав.

На другому допиті 18 березня Станіслав підтвердив, що дійсно прослужив понад 13 років у польській армії, що дозволило слідчому внести в протокол слова: «Стояв зі зброєю в руках на сторожі колишнього польського буржуазного уряду, який, спираючись на армію, експлуатував маси».

Формальним приводом для арешту, як можна зробити висновок із документів, стали покази Бориса Бубели, який у вересні був головою тимчасового комітету сільської ради. Він засвідчив, що наприкінці вересня чи на початку жовтня разом із Василем Гордовським, керівником сільської гвардії, почувши, що в дім старшого Штадгауза повернувся син Станіслав, пішли до його будинку перевірити документи. У протоколі зафіксовано, що нібито Станіслав Штадгауз їм особисто розповів, що в Маневичах його затримали червоноармійці, а він утік із-під варти на станції Рожище, звідки й дістався до Колок.

Загалом попереднє слідство тривало менш як тиждень – із 14 до 20 березня 1940 р. Арештованого з Колок відправили в Луцьку в’язницю.

Переглянувши документи на в’язня, заступник начальника УНКВД Волинської області, капітан Сініцин, мабуть, залишився незадоволеним, адже повернув справу на дослідування начальнику Колківського районного відділу УНКВД Волохову. Він наказав провести низку слідчих дій і повернути справу не пізніше ніж 5 квітня назад у слідчу частину УНКВД Волинської області.

У Колках 1 квітня допитали свідка Генріха Грінберга, якого під час допиту Станіслав Штадгауз згадував як знайомого, а 2 квітня – Василя Гордовського, проте нічого нового вони не сказали. Документи долучили до справи й переслали в Луцьк.

23 квітня капітан Сініцин удруге повернув справу на дослідування в Колки. В документі він вказав, що потрібно зробити слідчим, а в останньому реченні наголосив, що справу необхідно повернути негайно.

У Колках знову допитали Бубелу. Його покази нічого нового до справи не додали. На очних ставках 8 травня з Бубелою та Гордовським Штадгауз заперечив їхні покази, стверджуючи, що нічого такого він не говорив і з-під арешту не втікав.

Це все запротоколювали. Оперуповноважений Годованець 8 травня 1940 р. склав протокол про завершення попереднього слідства (вже третій) і відправив документи в Луцьк.

3 серпня капітан Сініцин утретє повернув справу. У циркулярі він наказав начальнику Колківського районного відділення НКВД Волохову усунути недоробки, зокрема: допитати дружину, ретельно охарактеризувати всіх членів сім’ї, особливо батька і братів, та їхнє ставлення до совєтської влади, з’ясувати, чому вони вважають себе середняками, маючи 20 га землі, і чи не використовували вони найманих робітників. Також наголосив: «Вам варто врахувати, що сім’я звинуваченого Штадгауза 13 квітня 1940 р. була виселена у східну область».

Циркуляр капітана Сініцина

І оперуповноважений Годованець учергове взявся за справу. Насамперед він допитав батька арештованого Яна Штадгауза. З протоколу від 22 серпня ми дізнаємося, що той приїхав у Мар’янівку 50 років тому разом із батьком і трьома братами. Вони працювали в лісах князя Радзивілла. Взяли на виплату землю, а оскільки не було чим платити, всі чотири брати поїхали на заробітки в Америку. Міхал і Антоній так і залишилися в Новому Світі, натомість Ян із братом Юзефом повернулися в 1913 р.

Станом на 1939 р. Ян Штадгауз мав 20 га землі, пару коней і дві корови, раніше, за його словами, тримав їх до п’яти голів. На запитання про найманих робітників сказав, що землю обробляв самостійно й ніколи не наймав працівників, за винятком пастуха.

Загалом оперуповноважений допитав ще чотирьох свідків, особливо цікавлячись, чи не чули вони жодних антисовєтських висловів від Станіслава Штадгауза чи будь-кого із сім’ї. Ніхто із цих свідків не дав показів, за якими можна було би звинуватити арештованого, але слідчий знайшов те, що шукав.

Микита Лащевський, член артілі імені Хрущова, підтвердив, що батько Станіслава Ян інколи все-таки наймав двох-трьох людей на час збирання врожаю і на сінокіс. За його словами, брат Станіслава Юзеф нібито заявляв, що Польща ще повернеться і розіб’є Червону армію.

21 серпня свідок Іван Бугайчук показав, що батько арештованого наймав до п’яти сезонних робітників, а ще в 1925–1929 і 1936–1937 рр. він був солтисом Мар’янівки. Він згадав, що Станіслав до служби в армії та його брати були членами Стрілецького союзу. Сказав, що нібито Станіслав розповів йому про те, що його затримали частини Червоної армії, але він відпросився в командування і його відпустили. Нічого антисовєтського від членів сім’ї Штадгаузів він не чув, але підкреслив, що «вступати в колгосп вони бажання не виявляють».

31 серпня свідок Зигмунт Павловський підтвердив, що сам п’ять років прослужив у Яна Штадгауза і що той наймав на сезонні роботи працівників і постійно мав пастуха. Степан Гордовський на запитання про антисовєтську агітацію відповів: «Про це мені нічого не відомо. Вони ведуть себе дуже скритно, оскільки добре знають, що за Польщі карали за пропаганду проти влади».

Усі ці свої напрацювання колківські енкаведисти підшили до справи і знову відправили до Луцька. Невідомо, чи ці протоколи нарешті влаштовували Сініцина, чи йому просто набридла ця справа, але 17 жовтня службовці слідчої частини НКВД у Луцьку Гісцев і Дворкін склепали обвинувальний висновок. І хоч у ньому знову немає згадок про антисовєтську агітацію чи діяльність, Станіслава Штадгауза звинуватили в тому, що «з 1925 р. до дня встановлення радянської влади на території Західної України служив у колишній польській армії в чині сержанта і чинив опір Червоній армії при її вступі на територію Західної України, тобто в злочинах, передбачених ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР».

У висновку заступника обласного прокурора Волинської області Макаренка, який майже дослівно повторює висновок колег, з’явилося всього одне слово, зате яке! Тепер Станіслав Штадгауз уже «чинив ЗБРОЙНИЙ опір частинам Робітничо-селянської Червоної армії при їх вступі у Західну Україну».

У постанові від 4 листопада 1940 р., виданій у Києві, тобто на найвищому республіканському рівні, прямим текстом вказано: «Брав участь у боях проти Червоної армії, сам є сином куркуля. Був узятий у полон Червоною армією, з полону втік».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.

Згідно з випискою із протоколу № 37 від 7 квітня 1941 р., Станіслава Штадгауза помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін із 13 березня 1940 р.

Виписка з протоколу з вироком Станіславу Штадгаузу

Покарання ув’язнений відбував у Сєвпечлазі. Заключенням прокуратури Волинської області від 31 травня 1989 р. Станіслава Штадгауза реабілітовано.

Шукаючи інформацію про подальшу долю героя цього тексту, ми знайшли на сайті wolynskie.pl згадку про те, що він служив в Армії Андерса, а після війни жив в Англії. Помер у 1998 р.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх