Ідеологія СССР говорила, що всі громадяни мають бути рівними (насправді ж однаково бідними), а земля має належати народові (насправді ж державі). Тож, плануючи створити колгоспи, совєти відбирали землю в господарів, а власників відправляли в табори.
20 вересня 1939 р., тобто вже в перші дні захоплення Волині, нова влада арештувала одного з найбільших місцевих землевласників – Августа Ледуховського, представника славетного волинського шляхетського роду.
У справі, заведеній на героя нашого нарису, його прізвище помилково написане як «Ледоховський». Інколи російські слідчі вживали також написання «Лядоховський». Одразу зазначимо, що зафіксовані в документах дані часто суперечливі, а встановити повну істину ми зараз не маємо можливості. Можемо лише констатувати, що нову владу цікавили не деталі біографії підсудного, а результат, тобто засудження на якомога більший строк.
Один із перших документів справи № 793 – протокол затримання, складений головою комітету села Чаруків Найчуком. Із нього можна довідатися, що Август Владиславович Ледуховський народився в селі Волочиськ Старокостянтинівського повіту Волинської губернії 29 лютого 1879 р. Вдівець, дітей не мав. Проживав у селі Фаленичі Володимир-Волинського повіту у власному маєтку, володів 1800 десятинами землі й паровим вальцьовим млином, мав власний кінний завод на 82 коней.
Завершується протокол словами: «Затриманий 20 вересня особливим відділом частини Червоної армії, не знаю якої, і доставлений у с. Чаруків». Документ засвідчений особистим підписом Ледуховського. Того ж дня затриманого помістили в Луцьку в’язницю.
Постанова про арешт, укладена через пів місяця, 4 жовтня 1939 р., говорить про причини затримання: «Лядоховський, будучи поміщиком, вів активну контрреволюційну діяльність, скеровану проти Совєтського Союзу і революційного руху в Західній Україні, підтримуючи зв’язок із державними колами в Польщі, і видавав революційно налаштованих осіб».
Постанова на арешт Августа Ледуховського
Дані, викладені Найчуком, доповнює (і водночас заплутує) анкета арештованого, заповнена 6 жовтня в Луцьку. У ній зазначено, що місцем проживання Августа Ледуховського є власний маєток в Острожці Малинської волості Дубенського повіту, за соціальним походженням він поміщик, «у Польщу прибув у 1920–1921 рр., коли в Києві були Петлюра й німці». Згідно з документом, до жодної партії Ледуховський не належав, в армії не служив, так само, з огляду на вік, не перебував на військовому обліку.
7 жовтня працівник оперативної чекістської групи № 3 НКВД Луцька, сержант держбезпеки Разуваєв провів перший допит арештованого. У протоколі зафіксована година початку допиту – 22:00.
Як записано, Август Ледуховський одружений, його дружина – 35-річна Вільма Лесик (хоч у документі, згаданому вище, вказано, що він удівець), мешкає в селі Острожець. Майновий стан описаний так: «Поміщик, 85 коней, корів – 40, молодняка – 40, землі – 1600 га, млин». За освітою Ледуховський був агрономом, входив у «Спілку поміщиків Волині» з 1923 р.
Як засвідчено в протоколі, острожецький маєток Август Ледуховський отримав від батька, під час польсько-більшовицької війни перебував в Острожці. Цікаво звучить відповідь на запитання про політичні погляди: «Я передусім поміщик, експлуататор найманої праці. Я є і буду прихильником того, щоби владу мала буржуазія, оскільки після Жовтневої революції на території СССР у мене відібрали 1900 га землі». Очевидно, слідчий записував покази не так, як їх промовляв допитуваний, а формулюваннями, вигідними саме слідству.
Ледуховський заперечив обвинувачення у співпраці з поліцією та заявив, що жодної антисовєтської діяльності в Польщі не вів. На запитання про те, з ким він особисто був знайомим із колишнього польського керівництва, відповів: «Особисто був знайомий із воєводою Юзевським, зустрічався з ним у службовому приміщенні та вирішив питання вирубки лісу в маєтку. Інших знайомств не мав».
Загалом у наступні кілька днів слідчі провели чотири допити. На них вони хотіли довести, що попри те, що маєток давав 20–30 тис. злотих річного прибутку, його власник нібито затримував зарплатню робітникам. Ледуховський це заперечував. Так само він продовжував наполягати, що ніколи не вів жодної діяльності проти совєтської влади, хоч та відняла в нього маєток під Одесою. Рішуче відкидав Ледуховський і звинувачення в боротьбі з комуністичним рухом.
Слідчий, старший лейтенант держбезпеки Н. Каладзе також допитав чотирьох свідків у справі, жителів Острожця: Людвіга Стангречука, Пьотра Вонсіка, Івана Люцера та Михайла Білика. Всі вони заявили, що «до робітників граф Ледуховський ставився непогано, не сварив їх і під суд не віддавав, у поліцію не здавав», але нібито затримував частину зарплатні, мотивуючи це тим, що «зараз немає грошей». За їхніми словами, граф був просто експлуататором, адже робочий день тривав «від 3-ї години після півночі до 11-ї години вечора».
Тож слідство встановило, що «громадянин Ледуховський Август Владиславович […], будучи крупним поміщиком-землевласником, мав кілька сімей батраків, всіляко їх експлуатував і боровся проти законних вимог останніх».
14 жовтня 1939 р. Ледуховському висунули звинувачення, що він «всіляко експлуатував працю селянського населення, поділяючи польську політику і структуру польської влади, всіляко підтримував її, тобто винен у злочині, передбаченому ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР».
Обвинувальний висновок
Справу передали прокурору міста Луцьк. Постанову про закінчення слідства підписав помічник прокурора, військовий юрист 3-го рангу Маляров і скерував її у військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту. На засіданні 13 листопада 1939 р. трибунал визнав, що «зібраних доказів для осудження Ледуховського недостатньо» і повернув справу на дослідування луцьким енкаведистам.
Як свідчать документи, 10 січня 1940 р. строк слідства продовжили на один місяць, а 25 січня наступного року передали справу арештованого в розпорядження слідчої частини УНКВД у Рівненській області. Серед документів зберігся ордер від 10 квітня 1940 р. про направлення Ледуховського у в’язницю в Дубні.
Ордер про переведення Ледуховського у в’язницю в Дубні
Рівненські слідчі 9 травня 1940 р. повторно допитали батрака Пьотра Вонсіка. Той засвідчив, що працював у графа Ледуховського з 1911 р. За його словами, Ледуховський мав 2400 га землі та 1200 га лісу, на яких працювало багато батраків. Він платив їм «шість злотих і вісім пудів зерна на місяць», при цьому зерно давав, але грошей не сплачував по кілька років. Особисто Вонсіку він не виплатив грошей за два роки. Так само граф нібито не виплатив 3700 злотих своєму кухарю Людвігу Стангречуку. «Осіб, на яких він розсердиться, називав комуністами, вважаючи самою поганою людиною комуніста», – записали зі слів свідка у протоколі. Оскільки Вонсік був неграмотним, замість нього підписалася інша людина.
Ще один батрак Антоній Журавський, який працював у Ледуховського з 1905 р., сказав, що граф давав їм тільки зерно і харч, а гроші виплачував наприкінці року. Проте коли доходило до розрахунку, частину грошей не давав (із 300 злотих платив тільки 100), а також обзивав робітників «собачою кров’ю». Усього батраків у нього було 32 сім’ї. Раніше він володів шістьма маєтками, але п’ять продав – тоді батраків у нього було набагато більше. Він теж був неграмотним і підписувалася за нього інша особа. За зверненням слідства голова Острожецької сільської ради Денисюк видав довідку, в якій повторені майже слово у слово свідчення Журавського. Як можна довідатися, Ледуховський «їздив за кордон у Німеччину, де має рідню по дружині. Крім того, часто виїжджав із села Острожець невідомо куди, звідки повертався через два-три місяці. В 1916 р. під час війни отримав у місті Житомир посаду завідувача пунктом біженців, і був у чині полковника».
Хоча слідство вели рівненські енкаведисти, документи, зокрема постанова про направлення слідчої справи у 1-й спецвідділ УНКВД у Волинській області від 13 серпня 1940 р., свідчать, що весь цей час Ледуховський перебував у Луцькій в’язниці.
Після повернення справи до Луцька 30 вересня 1940 р. Августа Ледуховського знову повели на допит. Цього разу за слідство взявся слідчий Сімонов, сержант держбезпеки. На допиті Ледуховський зізнався, що «поденні наймити отримували близько двох злотих, а постійні робітники отримували близько 120 пудів хліба на рік та 120–300 злотих, залежно від виробітку», але інколи він не виплачував вчасно зарплатні своїм батракам.
У протоколі наступного допиту, який розпочався 2 жовтня 1940 р. о 23:45, слідчі врешті отримали те, що їм було потрібно. Допитуваний частково підтвердив покази Журавського і вперше сказав, що отримував дохід від експлуатації чужої праці. При цьому Ледуховський заявив, що вигнав Журавського з роботи, бо той був лінивий.
Урешті слідчий Сімонов склав обвинувальний висновок, який дослівно повторював висновок річної давності, проте цього разу він був «підкріплений» показами свідків.
Санкціонував документ тимчасовий виконувач обов’язків прокурора спецвідділу Татарінов 26 лютого 1941 р. Бачимо, що слідчу справу відправили на розгляд Особливої наради при НКВД СССР аж через півтора року після арешту.
Згідно з випискою з протоколу № 25 від 1 березня 1941 р., Августа Ледуховського «як соціально-небезпечного елемента» заслали в Узбецьку ССР строком на п’ять років, відраховуючи термін із 20 вересня 1939 р. Його подальша доля нам не відома.
Виписка з протоколу з вироком Августу Ледуховському
Заключенням прокуратури Волинської області від 4 квітня 1989 р. Августа Ледуховського реабілітовано.
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
