Юзефа Тарчинського, колишнього поліцейського, арештували 25 травня 1940 р. у селі Сошичне Камінь-Каширського району.

Постанову на арешт 20 травня 1940 р. склав оперуповноважений Камінь-Каширського районного відділу НКВД Волинської області, сержант державної безпеки Пісьяуков. Він же, після отримання санкції прокурора, провів арешт і обшук. У постанові про обрання запобіжних заходів читаємо: «Будучи поліцейським, вів активну боротьбу з революційним рухом, тобто скоїв злочин, передбачений ст. 54 Кримінального кодексу УССР».

Постанова на арешт Тарчинського

Як зафіксовано в анкеті арештованого, заповненій у день затримання, тобто 25 травня, Юзеф Юзефович Тарчинський народився в 1908 р. у селі Стара Недзялка в Мінсько-Мазовецькій гміні неподалік Варшави. У сім’ї було 10 дітей: сім братів і три сестри. Батьки були селянами-середняками.

Юзеф закінчив шість класів гімназії в Мінську-Мазовецькому, працював чоботарем, був безпартійним. Мав, як засвідчено в анкеті, коня, дві корови, дім на три кімнати і клуню. У 1931–1932 р. ніс армійську службу в чині капрала, з 1933 р. до вересня 1939 р. служив у поліції. До речі, факт служби в державній поліції занесено у графу анкети під назвою «Участь у контрреволюційних повстаннях і бандах».

На час арешту Юзеф Тарчинський проживав у селі Сошичне Камінь-Каширського району Волинської області (раніше ми писали про Августа Козляковського, який був війтом Сошичненської гміни, – ред.). Був одружений із Ядвігою Владиславівною Тарчинською, дітей у них не було. Всі його брати і сестри, а також 67-річна матір (батько помер) проживали на території, окупованій Німеччиною.

25 травня 1940 р., тобто в день арешту, працівники НКВД провели перший допит Тарчинського. Той засвідчив, що після проходження військової служби у складі 3-го стрілецького батальйону в Рембертові його 1 грудня 1932 р. прийняли, за власним поданням, на службу в жандармерію Варшави. Проте вже 31 грудня Тарчинського звільнили, як засвідчив у протоколі, «через недосвідченість». У січні 1933 р. його взяли рядовим поліцейським у Камінь-Каширський, де він прослужив два роки. Із 7 січня 1935 р. і до приходу совєтської влади служив і проживав у Сошичному.

На цьому допиті Пісьяуков не ставив жодних провокативних запитань. Його, крім біографічних даних, цікавило лише те, яку зброю мав Тарчинський і де він її дів. Той відповів, що службовий револьвер він залишив на місці служби, мисливську гвинтівку здав, про що був документ від 2 вересня 1939 р., а особистий револьвер у нього вилучили раніше міліціонери під час одного із серії обшуків. Бойову гвинтівку з 35 патронами, за словами Тарчинського, він залишив у приміщенні постерунку, а ключі віддав Якову Шпільбергу, власнику цього будинку. На цьому допит завершили, а затриманого помістили в Ковельську тюрму.

Як виявилося, слідчому було достатньо одного допиту. Вже через день, 27 травня, він висунув звинувачення Юзефу Тарчинському, що «він, будучи поліцейським, вів активну боротьбу з революційним рухом», про що відправив відповідну постанову обласному прокурору.

12 липня Пісьяуков провів додатковий допит. У протоколі він зафіксував, що Юзеф Тарчинський мав своїх інформаторів серед населення. Одним із них був 24-річний Іван Максимович Шевчук, який проживав на хуторі поблизу села Качин. Його Тарчинський завербував після того, як Шевчук здійснив крадіжку в однієї жінки в Качині. Як засвідчив поліцейський, цей конфідент не мав псевдоніма, зустрічалися вони вдома в Шевчука вечорами чи вночі. Співпраця тривала до 1937 р., доки інформатора не призвали на військову службу.

Другий інформатор, Олексій Андрійович Сижук із села Олександрія на псевдо Кривий, теж був крадієм. Його в 1929 р. завербував поліцейський Беднарський, а в 1938 р. передав його Тарчинському. Завдяки його донесенням, зокрема, Тарчинський вилучив нелегальну гвинтівку в жителя Олександрії Павла Денейчука.

Більше інформаторів, за словами Тарчинського, в нього не було, адже він не гнався за кількістю і «більше уваги приділяв підбиранню таких інформаторів, які дійсно допомагали би поліції».

Слідчий запитав, як саме арештований вів боротьбу проти революційного руху при колишній Польщі й під час приходу Червоної армії. Тарчинський відповів, що він тільки виконував накази коменданта постерунка Здунека, тобто вів слідство у кримінальних справах. Свій особистий револьвер поліцейський не здавав тільки тому, що не було відповідного розпорядження міліції. На цьому допит був завершений.

13 липня слідчий допитав свідка у справі Якова Мойсейовича Шпільберга, заготівельника в ліспромгоспі, жителя Сошичного. Той показав, що коли прийшла Червона армія, він переховувався в лісі, побоюючись німецьких бомбардувань. Жодного ключа він, за його словами, не брав, а повернувшись із лісу, застав приміщення відчиненим. Усю зброю, яка там була, місцева міліція передала в Камінь-Каширський.

За кілька днів був складений обвинувальний висновок. Юзефа Тарчинського звинуватили в тому, що він «із 1933 до 1939 р. служив у колишній польській поліції та жандармерії, зміцнював польський державний устрій і вів боротьбу з трудящим населенням, обкладаючи і знімаючи з останніх непосильні податки і штрафи, а також вербував і мав у себе інформаторів, через яких виявляв революційно налаштованих осіб і шляхом репресій вів активну боротьбу з ними».

17 серпня заступник начальника управління НКВД у Волинській області, капітан Сініцин підписав постанову про затвердження обвинувального висновку. Справу передали на розгляд Особливої наради НКВД СССР.

Згідно з випискою з протоколу № 17 від 7 травня 1941 р., Юзефа Тарчинського «як соціально-небезпечного елемента» помістили у виправно-трудовий табір строком на п’ять років, відраховуючи термін із 25 травня 1940 р. Покарання поліцейський відбував у Сєввостлагу. Його подальша доля нам не відома.

Виписка з протоколу з вироком Юзефу Тарчинському

Заключенням прокуратури Волинської області від 29 травня 1989 р. Юзефа Тарчинського реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх