Я була на дитячій вечірці в моїх сердечних друзів. Їхньому чадові виповнилося кільканадцять прекрасних років. Ніби вже й багато, але ще не повноліття. Просто біла заздрість. А оскільки батьки ювіляра мають чималеньке коло друзів, то на імпрезу прийшла численна група дядьків і тіток.
Нікому до голови не прийшло з’явитися перед дитятком із, не дай Боже, пустою рукою або з якимось посереднім сувеніром. Тож росла скирта подарунків, як сказала би молодь, жирних або, якщо хтось так бажає, таких, що аж око біліє. Молодик, адже героєм цього дня був хлопець, приймав належне йому із виразом обличчя дуже ввічливим, але водночас якимось поблажливим, навіть дещо апатичним.
Навіть найдорожчі й дуже презентабельні дари не викликали в нього особливих емоцій. Це мені здалося трохи дивним, але подумалося, що, можливо, я старої дати й не встигаю за новими трендами в людському спілкуванні. Аж тут ні з того ні з сього на святі з’явився дядько з Америки, якого не бачили вже багато років. Він приїхав на кілька днів й ідеально потрапив на святкування.
Американський гість, який проживає в одному зі штатів, чудово всім відомому за вестернами, приніс у подарунок, трохи жартома, оригінальний ковбойський капелюх, який насправді призначався дорослому приятелю. З огляду на обставини й відсутність іншого подарунка головний убір помандрував до молодого ювіляра. До нього американський дядько докинув – дуже туманну й віддалену в майбутнє – обіцянку прийняти хлопчину у своєму домі за океаном.
І тут стався цілковитий вибух радості. Молодик був просто в ейфорії. Обіймам і подякам не було кінця. Іншим дарувальникам, що тут багато говорити, зробилося дещо лисо. І тоді мені до голови прийшла геніальна у своїй простоті думка. Ніщо, що здобувається легко, без зусиль, не цінується так, як досягнуте в поті чола.
Подарунки чи будь-яку підтримку, яку комусь дають щедрою рукою, часто не цінують; ними навіть легковажать. Певні люди та навіть соціальні групи в такій жертовній і емпатичній поведінці вбачають лише слабкість, а не справжнє людське обличчя. Дуже сумно, що в цьому дивному світі деякі представники людського роду можуть плазувати перед тими, хто дивиться на них зверхньо з позиції сили, і не цінують справжніх друзів, які перебувають на відстані простягнутої руки.
Такий спосіб мислення, звісно, має короткі ніжки, бо й ті, що прийшли з багатими подарунками і якими злегковажили, можуть сказати: досить, хлопче, ми з тобою більше не граємося.
Комусь зробилося лисо (komuś zrobiło się łyso), тобто людина засоромилася, відчула себе незручно.
Прийти з пустою рукою (przyjść z pustą ręką) – без подарунка.
Жирний подарунок (wypasiony prezent) – дуже дорогий подарунок.
Око комусь біліє (oko komuś zbieleje), тобто когось застали зненацька, шокували чимось настільки чудовим, що це аж може викликати заздрість.
Бути старої дати (być starej daty), тобто бути людиною, яка дотримується давніх правил, переважно у сфері гарного виховання та пов’язаних із мораллю.
Ні з того ні з сього (ni stąd ni zowąd) – раптово, несподівано.
Здобути щось у поті чола (zdobyć coś w pocie czoła), тобто важко, завдяки багатьом зреченням.
Давати комусь щось щедрою рукою (dawać komuś coś szczodrą ręką) – щедро когось обдаровувати, не скупитися.
Бути на відстані простягнутої руки (być na wyciągnięcie ręki) – дуже близько, поруч.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
