На початку існування костел захоплював своєю красою кожного, хто переступав його поріг, потім був повністю сплюндрований, перетворився на руїну і знову через пів століття відродився. Але до сьогодні у храмі зберігається одна реліквія, яка була свідком перших відправлених у ньому богослужінь.

90 років тому, 7 жовтня 1934 р., луцький вікарний єпископ Стефан Вальчикевич освятив під іменем Преображення Господнього новозбудований костел у Маневичах. Правда, на той час римо-католицька парафія існувала в містечку вже понад 10 років. Перший костел (тоді ще дерев’яний, перебудований із цвинтарної каплиці) освятили в 1923 р.

Ідея будівництва нового костелу в Маневичах виникла ще в 1920-х рр. Після того, як у 1929 р. на околиці містечка у присутності президента Польщі Ігнація Мосціцького відкрили пам’ятник і меморіальний цвинтар полеглим у Першій світовій війні польським легіонерам, вирішили, що новий костел постане саме поряд із цим військовим некрополем. Після раптової смерті в 1931 р. місцевого настоятеля, отця Ігнація Романовського, луцький єпископ призначив на цю посаду отця Болеслава Ястшембського, який і розпочав зводити храм. Він очолив комітет будівництва святині й особисто керував будівельними роботами.

Будівництво костелу Преображення Господнього в Маневичах, початок 1930-х рр. Перший зліва стоїть будівничий костелу, отець Болеслав Ястшембський. Фото з колекції Артура Альошина

Будівництво костелу Преображення Господнього в Маневичах, початок 1930-х рр. Фото з колекції Артура Альошина

Будівництво тривало кілька років. Після освячення костел став найбільшою та найпомітнішою спорудою Маневичів та лишався єдиним християнським храмом у містечку аж до середини 1990-х рр.

Як і більшість мурованих волинських храмів, що були зведені в міжвоєнний період ХХ ст., маневицький костел був побудований у стилі модного й поширеного тоді конструктивізму. У просторовому вирішенні ця святиня – це тринавова псевдобазиліка з багатогранною апсидою, перекрита стрімким двосхилим дахом. Зовні архітектурний образ будівлі створює оригінальна ступінчаста форма всіх чотирьох фронтонів. Кажуть, архітектор, проєктуючи цей костел, надихався пізньоготичною і ренесансною житловою архітектурою Німеччини й Нідерландів ХVI ст.

Склепіння головної нави маневицького костелу, 2024 р. Фото Романа Павлюка

Головний фасад храму акцентований великим арочним вікном та був раніше декорований латинським написом «Sursum Corda», який до сьогодні не зберігся.

Костел Преображення Господнього в Маневичах, 1936 р. Фото з колекції Лешека Мощинського

На жаль, нині повного уявлення про інтер’єр споруди немає, оскільки фотографії з того часу фактично невідомі. В різних джерелах трапляються спогади очевидців про те, що новий маневицький костел вражав насамперед органом, вітражами та художнім паркетом, створеним і подарованим парафії місцевою паркетною фабрикою бельгійського концерну Auguste Lachappelle Parquets.

Преображенський костел, який безперервно діяв до кінця 1943 р., після Другої світової війни був закритий і розграбований. Через 50 років це була вже цілковита руїна. Відродження храму розпочалося лише після розпаду Радянського Союзу.

Першу месу на східцях ще зруйнованого костелу відправив капуцинський священник Ян Мухарський, який на початку 1990-х рр. прибув із Чикаго відроджувати сусідню любешівську парафію. Заглянувши всередину храму, він вразився його розмірами, масштабом руйнувань і запитав присутніх, під яким іменем він колись був освячений. Оскільки ніхто на це питання не зміг відповісти, отець Ян просто вирішив надати йому ім’я найближчого значного свята. Відновлений храм у 1995 р. повторно урочисто освятили на честь Святого Духа. Тільки після цього з’ясувалося, під яким іменем костел був освячений раніше.

У радянський період храм повністю втратив усе внутрішнє убранство, вівтарі, вітражі, орган, навіть дах. Усе було знищене часом, людьми і тоннами солі, завезеної туди після Другої світової війни. Але до сьогодні таки збереглася єдина річ, яка прикрашала інтер’єр костелу 90 років тому. Це латунний хрест-релікварій. Якщо його розкрутити, то можна пересвідчитися, що всередині є реліквія – частинка плаща, яким щороку вкривали чудотворну фігуру Ісуса Назарянського з браїлівського монастиря на Вінниччині, а також документ, що підтверджує автентичність реліквії.

Хрест-релікварій у маневицькому костелі, 2024 р. Фото Романа Павлюка

Поцікавившись історією монастиря у Браїлові, можна дізнатися, що в 1744 р. отці-тринітарії привезли з Мадрида на Поділля фігуру Ісуса, вирізьблену із цитрусового дерева й освячену в 1740 р. в Римі Папою Климентом ХІІ. Із часом її стали вважати чудотворною, а на свята на фігуру Ісуса одягали плащ, який після процесії розрізали на маленькі частинки, щоб роздати вірянам як реліквії. Яким чином цей хрест-релікварій потрапив у 30-х рр. до Маневичів, лишається загадкою, але відомо, як склалася його доля після Другої світової війни.

Зображення Ісуса Браїлівського. Фото із цифрової колекції Національного музею у Варшаві

Отож, після закриття маневицького костелу його зберігала в себе вдома вчителька Марія Домбровська. Перед смертю, у 70-х рр., вона передала його на зберігання моїй бабці Казимирі Миткалик із проханням повернути реліквію до храму, якщо він колись відродиться.

Я із самого дитинства пам’ятаю цей незвичний предмет, який завжди стояв на невеликому столику в помешканні бабці. На початку 90-х рр., після відродження парафії, меси протягом кількох років проходили у квартирі бабці, й цей хрест уперше за 50 років став невід’ємним атрибутом богослужінь.

Ще кілька років до цього годі було припускати, що колись настане день, коли костел постане з руїн. Але такий день настав. Після відбудови святині хрест 4 червня 1995 р. повернувся на своє місце. Він до сьогодні стоїть на бічному вівтарі в лівій наві храму.

Нині костел Святого Духа є не лише домінантою північно-східної частини Маневичів, але й однією з двох пам’яток архітектури в селищі: ще в 1992 р. його внесли до переліку пам’яток архітектури й містобудування місцевого значення.

Інтер’єр костелу Святого Духа у Маневичах, 2019 р. Фото Романа Павлюка

Головний фасад маневицького костелу, 2022 р. Фото Анатолія Оліха

Роман Павлюк

На головному фото: Головна нава маневицького костелу, 2022 р. Автор світлини: Анатолій Оліх