В автобіографії «У мене тут мамонт. Твори, зібрані з-під ліжка» він писав, що пережив дві великі війни: Другу світову та війну за перемогу соціалізму. Другу світову він виграв, а війну за перемогу соціалізму програв. Таким було його професійне життя: він помічав абсурди існування, політичного ладу, влади, наших стереотипів і поведінки.

Станіслав Тим після закінчення 27-го загальноосвітнього ліцею імені Тадеуша Чацького у Варшаві розпочинав навчання на різних факультетах, але жодного не завершив. Ян Свідерський вигнав його після другого курсу з Державної вищої театральної школи імені Александра Зельверовича у Варшаві, і тоді, як не парадоксально, розпочалася кар’єра Станіслава Тима як автора комедій, сатиричних текстів і кіносценаріїв, артиста кабаре, актора.

Невдовзі Тим розпочав співпрацю зі Студентським театром сатириків, для якого в 1961–1972 рр. писав тексти і в якому сам грав. Як автор комедій дебютував спектаклем під назвою «Пошта не помиляється». Періодично співпрацював з кабаре, як-от «Дудек», «Льопек», «Вівця» і «Волоцюга». Дописував до тижневиків «Wprost» і «Polityka», а також часопису «Rzeczpospolita», де публікував свої фейлетони.

Був автором театральних вистав, сценаріїв фільмів, незчисленної кількості скетчів, актором, сатириком, режисером, художником. Багато поколінь пам’ятає його чудовий скетч «Вчися, Ясю», який виконали незабутні Ян Кобушевський, Вєслав Голас і Вєслав Міхніковський, та дві крилаті фрази: «Вужиком, Ясю» та «Не вчи тата дітей робити».

Сам Тим вважав себе насамперед автором комедій, а решту своїх занять називав додатковими. Відзначимо, що акторський іспит він склав екстерном у 1964 р.

Його кінокар’єра розпочалася з ролі масовика, тобто того, хто влаштовує для людей культурно-освітні заходи під час поїздок, відпочинку, круїзів, розважальних вечорів. Наступними ролями, які назавжди залишаться в історії польського кінематографу, були чиновник у фільмі «Розшукуваний, розшукувана», Зенек у картині «Немає ружі без вогню», Ришард Охудзький і вугільник Станіслав Палюх у стрічці «Ведмедик», той же Охудзький у «Контрольованих розмовах» і «Рисі». Останнім утіленим ним персонажем був пияк у стрічці Марціна Саутера «Місто» в 2021 р. Він знімався також у багатьох телесеріалах, серед яких варто згадати найпопулярніші: «Пригоди пса Цивіля», «Сорокарічний» і «Няня». Тим написав сценарії до фільмів: «Брюнет вечірньою порою», «Ведмедик», «Контрольовані розмови», «Балачки при вирубці лісу», «Рись».

Станіслав Тим володів геніальним умінням помічати політичні, соціальні й побутові абсурди, які діялися в певному місці й часі – в соціалістичній Польщі та в Польщі після 1989 р. Він досконало бачив недоліки і першої, і другої епох. Ось приклад його гумору про політику й політиків, який залишається незмінно актуальним: «Пам’ятай, ти можеш не мати роботи, дому, сім’ї, здоров’я, можеш нічого не мати, але тобі не можна не мати політичних поглядів, які дозволять тобі свідомо й відповідально голосувати за тих, завдяки кому, зокрема, ти й не маєш того всього, чого не маєш. І вони будуть гарантом того, що ти й надалі всього цього не матимеш».

У 2005 р. побачила світ збірка його сатиричних текстів різних періодів творчості «У мене тут мамонт. Твори, зібрані з-під ліжка». У 2007 р. вийшла книжка «Рись», незадовго до прем’єри однойменного фільму. У 2014 р. у тижневику «Polityka» вийшла збірка його фейлетонів 1972–2014 рр. під назвою «Пес, тобто кіт».

Станіслав Тим мав дім на Мазурах біля озера Вігри, у селі Законти. В його домі завжди були собаки. Як жартував, із ним не все так погано, бо він може цілими годинами дивитися на тварин і при цьому не вважати, що марнує час. Часто рятував дворняг, а потім або залишав у себе, або віддавав у добрі руки. Одного разу навіть привіз до Польщі пса з острова Родос. Цікаво те, що відколи він почав опікуватися собаками, став вегетаріанцем. В інтерв’ю з Кубою Воєвудзьким сказав, що найбільше в житті пишається своїми чотирилапими, яких у нього вдома було навіть кільканадцять. Сусіди говорили, що він настільки любив своїх собак, що навіть тоді, коли вже був тяжко хворий і лежав у лікарні, телефонував і нагадував, щоб вони піклувалися про його улюбленців.  У своїх текстах зізнавався: «Соромно бути людиною, але ми не маємо на це жодного впливу. Якби я міг обирати, то волів би бути собакою. Пес – істота метафізична, а людина… Загалом, це вид досить гидкий, поводиться паскудно й не має чим гордитися».

Багато разів Тим говорив і писав про жорстокість людей одне до одного. Дитиною він пережив Другу світову війну й Варшавське повстання. Наприкінці життя не мав доброї думки про людські вчинки, адже бачив на власні очі, на що здатні люди. «Людина – всього лиш м’ясний фарш у налиснику минущості», – написав він у своїй книжці «У мене тут мамонт». Можна сказати, що він був також трохи філософом і психологом. А так говорив про свої принципи: «Якщо я маю розповідати про наш похмурий світ, то принаймні смішно».

Станіслав Тим помер 6 грудня 2024 р. у віці 87 років. Його поховали на Військовому кладовищі на Повонзках у Варшаві. Після нього залишилися книги, фільми й довга історія польського кабаре найвищого ґатунку другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

На фото: Даріуш Камис з кабаре «Графи» і Станіслав Тим розмовляють на сцені під час Фестивалю кабаре у Зєльоній Гурі, 2007 р. Автор: Marcin Gierasimowicz, CC BY-SA 3.0.