«Найукоханійша Сяню!!! Сьогодня написав лист Родичам (Вам), а також не міг щоб не промовити хоч кілька слів до Тебе, Сяню. Вдячний дуже Тобі, що не забуваїш про мене», – написав у жовтні 1943 р. остарбайтер Яків Королюк із села Сернички на Волині до дружини. Через понад 80 років цей та ще майже тисячу таких листів прочитав і опрацював краєзнавець і генеалог Артур Альошин.

До 18 березня на сайті Музею Кисилина діє онлайн-виставка «Листи остарбайтерів з околиць Кисилина». «Опубліковані листи, а їх близько 200, належать людям, які колись жили в поблизьких до Кисилина населених пунктах. На жаль, листів мешканців самого Кисилина серед них немає», – каже Артур Альошин, який наповнює Музей Кисилина та досліджує історії села й околиць. Саме він опрацював кореспонденцію остарбайтерів, тобто людей, вивезених на роботу в Німеччину, яка нині зберігається в Державному архіві Волинської області (ДАВО), і представив її на онлайн-виставці.

На ній бачимо листи, надіслані до адресатів із таких сіл, як Береськ, Вербичне, Ворончин, Запуст, Затурці, Зубильне, Маньків, Маринків, Михайлівка, Олександрівка, Павловичі, Свійчів, Семереньки, Сернички, Твердині, Хорохорин, Чорніїв та Шельвів (у написанні назв населених пунктів у цьому тексті ми зберігаємо місцеве звучання топонімів, яке використовує дослідник, – авт.).

Він зазначає, що такі листи від остарбайтерів зберігаються у всіх обласних архівах в Україні й навіть у деяких центральних: «Усі вони підписані як такі, що не дійшли до адресатів. Проте я думаю, що переважна їх кількість таки дійшла. Найімовірніше, їх конфіскували, коли заводили фільтраційні справи, чи під час якихось обшуків».

Артур Альошин додає, що в родинах таких листів майже не збереглося, а в архівах їх сотні: «Тільки в ДАВО у фонді Р 409 їх близько 1 тис. Більшість із них стосуються Волинської області, ще кілька десятків – інших областей України чи Білорусі. Зазвичай одна справа – це один чи два листи. Проте мені трапилася й справа, в якій є аж 73 листи від однієї особи, які йшли в Облапи».

Онлайн-виставку він відкрив 18 січня, коли в Україні вшановують День пам’яті остарбайтерів. Поступово опублікував усі опрацьовані листи і вже отримав перші реакції нащадків відправників. Надіється, що завдяки їм вдасться довідатися більше інформації: «Часом це діти, але найчастіше – внуки і правнуки. Наприклад, у Серничках живе донька Якова Королюка, остарбайтера, який залишив по собі дуже цікаву переписку. За нею можна фільм знімати. В архіві збереглися 13 його листів до дружини і батьків і ще шість від його сестри, яка теж була остарбайтеркою».

«Найукоханійша Сяню!!! Сьогодня написав лист Родичам (Вам), а також не міг щоб не промовити хоч кілька слів до Тебе, Сяню. Перше, повідомляю, що я, дякувати Всевишньому, до которого часу живу при повному здоров’ї, чого і Тобі бажаю від щирого серця. В мене все по старому. Я дуже втішився, коли Ти написала, що здоров’я Твоє поправилося та йде до кращого. Вдячний дуже Тобі, що не забуваїш про мене. (…) Сяню! Про Тебе я не забуду ніколи, тільки Ти жий з надією та не забувай за мене. А прийде час нашої довгожданої зустрічи й будемо тоді чутися щасливими як ніколи. Хоч листів не було б, все ж таки не журися, жди мене. Людських неправд не слухай (…)», – написав у жовтні 1943 р. Яків Королюк до дружини Олександри.

Лист Якова Королюка до дружини

Ще одна людина, пов’язана із Серничками, написала краєзнавцю, що такі листи збереглися в неї вдома. «Було би добре, щоб листи із родинних архівів теж потрапляти на подібні виставки», – каже він.

Більшість опрацьованих Артуром Альошиним листів написані українською мовою. І лише кілька десятків – це листи польською мовою, деякі з яких представлені на виставці. «І це теж може бути доказом того, що ці листи конфіскували після війни, коли поляків тут уже практично не залишилося, тобто не було в кого їх конфісковувати. Хоча серед поляків теж було чимало остарбайтерів», – говорить дослідник. Він знайшов також один лист, написаний польською та українською мовами, один – німецькою мовою, а ще листи чехів із села Копче Чеське біля Піддубців. Додає, що іноземці зазвичай не знають, що такі листи зберігаються в українських архівах.

Лист від Олександра Лещука з Твердинь, написаний польською та українською мовами

Як зауважує Артур Альошин, частина кореспонденції остарбайтерів неідентифікована, якщо йдеться про населений пункт, або неправильно ідентифікована, що стає помітно після уважного її прочитання. До речі, для зручності зацікавлених виставкою він не тільки оцифрував листи, а й перевів більшість із них із рукописного в текстовий формат. До того ж польськомовні переклав українською.

Ці листи – цінне джерело інформації, попри те, що відправники найчастіше надсилали лише коротку звістку про себе: що живі й здорові, що отримують від рідних листи чи посилки та чекають на повідомлення, чи в них усе гаразд. Така лаконічність, на думку Артура Альошина, може свідчити, зокрема, про цензуру, через яку не про все можна було писати. Проте трапляються й розлогіші листи, як, наприклад, у того ж Якова Королюка.

Для дослідників цінними можуть бути згадані відправниками імена односельчан, родичів, друзів, а також людей, із якими разом працювали, та проставлені на переписці дати. Трапляються теж відомості про життя й умови роботи в Німеччині, описи німецьких господарств, згадки про відзначення свят на чужині та події в родинах остарбайтерів і селах, звідки вони родом. Відправники писали про посилки, зазначаючи, що краще надсилати, а чого вони не потребують. В одному з представлених на виставці листів є навіть фотографія остарбайтера.

Окрім цього, листи дозволяють верифікувати інформацію, представлену істориками. «Один поляк із Затурців Владислав Йончковський на сайті zbrodniawolynska.pl (це база даних, яка створена і наповнюється польським Інститутом національної пам’яті) згаданий як убитий українцями. В той же час, за кілька місяців до того, як він нібито був убитий, він пише з Німеччини, що не приїде у відпустку в село, бо в нього її просто немає. Як його могли вбити в Затурцях, якщо його там не було?» – запитує Артур Альошин.

Лист Владислава Йончковського до батька

Роботу над листами остарбайтерів Артур Альошин із перервами веде з 2020 р. На цей фонд він натрапив ще раніше, шукаючи документи про свою родину, адже на роботу до Німеччини вивезли його прабабусю і прадіда. До сьогодні збереглися лише три листи, написані рідними до них у Німеччину, які вони привезли із собою, повертаючись на Волинь.

Згодом почав копіювати, перечитувати й аналізувати всі листи. Після відкриття Музею Кисилина виникла ідея представити їх на виставці. Спочатку планував зробити її в приміщенні музею, але потім вирішив, що онлайн-виставка дозволить охопити більше тих, кого ця тема може зацікавити.

Проте від ідеї офлайн-виставки в Кисилині не відмовився. «На ній будуть представлені листи, доповнені біографіями остарбайтерів, даними про те, як вони потрапили в Німеччину, де працювали, чи повернулися на Волинь, чи загинули. Надіюся, що вдасться знайти їхні фото. Я ще шукаю інформацію в німецьких архівах, у ДАВО і не тільки там», – ділиться планами Артур Альошин.

Певним орієнтиром для себе він вважає проєкт «НепрOSTі листи», присвячений листам остарбайтерів з інших областей, який із 2018 р. реалізують Макарівський історико-краєзнавчий музей, Державний архів Київської області та кампанія «Пам’ять нації».

Про опрацьовані ним листи мешканців Волинської області каже: «Добре було би в рамках якогось проєкту видати їх книгою. Це було би цікаве історичне, генеалогічне й філологічне джерело. І було би чудово, якби така книга була щонайменше в бібліотеках тих населених пунктів, звідки в архіві багато листів (наприклад, із Шацька – близько 50, Павловичів – 30, Серничок – 30). Був би шанс, що ці листи встигли би ще прочитати діти остарбайтерів, а не тільки історики».

Наталя Денисюк

Фото: Артур Альошин

На головному фото: Листи остарбайтерів, які зберігаються в Державному архіві Волинської області