До часопису «Земля Волинська» дописували не тільки відомі фахівці чи досвідчені аматори, а й зовсім юні краєзнавці. Пропонуємо увазі читачів нарис Здзіслава Ватте, учня другого класу Державного ліцею в Ковелі.

У кількох номерах «Землі Волинської» вийшли друком нариси, об’єднані у своєрідний додаток до часопису під назвою «Молодий краєзнавець». Його редагував професор Болеслав Гльодт із Ковеля. В ньому свої нариси публікували учні, які входили до Краєзнавчих кіл шкільної молоді. Звісно, з великою долею вірогідності ми можемо припускати, що до робіт, написаних старшокласниками, докладалися їхні досвідченіші старші колеги, але ці матеріали дійсно варті уваги. Насамперед тому, що через різницю у світосприйнятті підлітків і дорослих юні дописувачі помічали ті аспекти, які ховалися від ока старших дослідників.

Перед надрукованим у № 2 за 1939 р. нарисом «Кортеліси, загублене село» редакція вмістила короткий вступ, розповівши в ньому про ідею дослідницького проєкту, який реалізували ковельські учні. Нижче наводимо цей вступ і саму статтю.

***

Вступ від редакції «Землі Волинської»: На північно-західній окраїні Ковельського повіту, на межі Волинського Полісся і власне Полісся, лежить надзвичайно цікаве самобутнє село – Кортеліси. Це мало знане або радше взагалі незнане село, загублене серед боліт і лісів, через які не дуже давно провели таку-сяку польову дорогу від тракту Ковель–Ратно–Брест, збереглося в настільки первозданному стані, що про нього одразу ж пішла слава як про одне з найбільш первозданних сіл повіту, ба навіть Волині.

Це привернуло нашу увагу до цього села. Ми зібрали всі можливі доступні матеріали й у серпні минулого року (тобто 1938 р., – ред.) влаштували «експедицію» для збору подальшого «живого» місцевого матеріалу з метою опрацювати монографію про це надзвичайно цікаве село. Матеріал, зібраний тоді трьома учнями ліцею, членами Краєзнавчого кола1, вийде невдовзі друком, а наразі, щоб викликати зацікавлення цим куточком, ми вирішили оприлюднити окремі фрагменти цієї роботи, тобто накидати своєрідні ескізи – чи то живцем схоплені у пленері, чи то основні положення певних розділів. Ця стаття – це вступ до цієї роботи.

***

Кортеліси, велике село, яке нараховує понад 5000 людей, розкинулося на велетенській ділянці пісків і боліт, яка дорівнює площі майже всієї великої Варшави. Сам населений пункт, який дещо височіє над околицею, розбудований в одну лінію на дузі дюни з північного заходу на південний схід. У найвищій точці населеного пункту розкинулася у вінку правічних дубів невелика дерев’яна церква, як ми пізніше дізналися від місцевого населення, колись уніатський храм. Варто знати, що весь давній Ратнівський повіт входив за часів вільної Речі Посполитої до складу завжди жертовної та мученицької Холмщини. Тож нинішній вигляд – це лише залишки візантійських руїн, щедро колись понаставлених самодержцями та їхніми православними виконавцями.

Золотий хрест церкви, що блищить у зеленій короні дубів, купки хат, вітряк, високі дерева, численні придорожні хрести – все це здалека справляє приємне враження. Його ще більше підсилюють пагорби піску, що височіють серед цього монотонного моря місцевості, урізноманітненого лише низькими чагарниками. Проте при ближчому, навіть побіжному розгляді села веселе відчуття змінюється певним смутком, що, немов якась моровиця, панує над усією околицею. Може, ця атмосфера смутку передається від місцевих жителів. Не знаю, може? У свою чергу важко знайти радість чи втіху, коли живеш у примітивних умовах чи таких, які відстали щонайменше на два століття. А саме такою є реальність у Кортелісах.

Не є і не може бути радісним факт, що на невеличкій площі родючої землі задихається велика кількість людей. Громада займає серйозну територію, але неповних 20 її відсотків становлять землі, придатні для обробітку, а решта – це заболочені луки і близько 35 відсотків заболочених неугідь. Тож ми натрапляємо там лише на невеликі господарства, які займають від шматка гектара щонайбільше до кільканадцяти гектарів2. А якщо іще взяти до уваги роздробленість цієї землі, її низьку цінність та первісну землеробську культуру, тоді ми ясно зрозуміємо, чому в цьому селі так невесело. Бо це злидні в парі з невіглаством, що залишилися після російського панування, основаного на ненависті до всього польського, наклали характерний відбиток не лише на занедбаний вигляд села, а й на психіку самих жителів Кортелісів. Адже в їхніх жилах, безсумнівно, тече кров поселеної в цих околицях ще в часи королеви Бони застінкової шляхти3, кров доблесних тогочасних військових осадників і руської стихії, яка напливала з півдня. Ці люди могли погрузнути у відхланях цих боліт тільки під пануванням москалів. Ці болотні умови впродовж стількох років впливали на кортелісців, що просто створили новий тип «болотних людей», як вони самі себе називають.

Таке змішування населення з одночасним переслідуванням польськості лише збило з пантелику місцевих жителів. Із цієї причини багато хто сьогодні навіть не знає своєї національності. І справді прикро, коли ці нащадки давньої польської шляхти тепер кажуть «я руський лях», «я православний»! Тут також потрібно підкреслити, що ті, хто міг би похвалитися гербами, фізично виглядають статечніше, а їхні розумові здібності розвиненіші. Жаль людину охоплює, що ця гарна шляхетська порода розчиняється й розпадається. Проте не можна їх осуджувати, бо вони боролися, і то довгий час, із сильнішою від них природою. Й донині на «голих болотах» є сліди загорож – видимий знак цієї боротьби зі стихією. Саме ця безнадійність ситуації влила в кортелісців, навіть у молодих, цей загадковий смуток, песимізм, що межує з пасивністю і відсутністю віри у власні сили. Окрім дійсно важких природних умов, які є причиною цих злиднів і лих, значну провину треба покласти на дивну донедавна млявість, байдужість чи, можливо, радше лінощі. Якщо краще задуматися, можна дійти до висновку, що ця байдужість і млявість мають своє джерело головним чином у відсутності будь-яких потреб чи традицій. А це є результатом віддаленості від міста-світу, зацикленості на своїх болотяних пісках і самодостатності (60 км від Ковеля, 80 км від Бреста!). Усі кортелісці хотіли би покращення долі, але, як кожен малий, бідний і затурканий, вони чекають чиєїсь допомоги, ініціативи та прикладу. Лише нечисленні молоді люди, які побачила шматок світу, бували в інших регіонах Польщі й багато пізнали, хочуть краще господарювати і працювати. Теперішній рух, спрямований на піднесення села, яке зараз пробуджується, – це їхня заслуга. Бо в тому, що село піднімається, сумнівів немає. Але цей поступ, хоч і стабільний, порівняно з іншими регіонами Польщі замалий.

Як і повсюди, одним із найсильніших стимулів до запровадження принципових реформаторських змін є прагнення до наслідування – пристосування до навколишнього середовища, яке врешті є природним явищем, що трапляється в природі у вигляді мімікрії. У Кортелісах це насамперед стосується зовнішнього вигляду, засобів пересування, будинку та його оточення. Це просякання найкраще спонукуване живим прикладом. Бо лише живий щоденний приклад, який повільно проникає у свідомість, впливає на людей переконливо.

На жаль, таких прикладів село має мізерну кількість. Здавалося б, на перший погляд, що їх могли би дати більші, краще організовані господарства. Проте кількість землі чи навіть більша заможність не є вирішальною в питанні зовнішнього і внутрішнього вигляду дому та його оточення. Адже школа життя в цих випадках одна й та ж. І бідняк, і багач, поза нечисленними винятками, мають занедбану хату та її обійстя, вони відзначаються недоглянутістю в найближчому сусідстві, відсутністю квітів у саду і кращих речей у домі.

Проте спостерігається низка очевидних позитивних змін. Вони насамперед є результатом роботи місцевих міщан, найбільшу роль серед яких відіграє учитель.

Отож, ми натрапляємо в Кортелісах на кілька красивіших сільських будинків, зведених за планом, не лише з однією кімнатою, покритих черепицею; в деяких хатах є підлога, людські вікна, нормальні печі, поштукатурені стіни, квіти; деякі господині облаштовують клумби перед домом, мають прості, але добротні домашні речі; кілька господарів можуть похвалитися сучасними реманентом і методами ведення господарства, добре доглянутими кіньми; молодь дає нам подивитися книжки та показує успіхи в роботі; нарешті зникають курні хати.

Проте все це лише індивідуальні зусилля, вони не можуть змінити загальної думки про село. Треба лише ствердити, що в польські часи, а особливо віднедавна, село розвивається. У всякому разі досягнуто багато. А результатом цих перших нововведень є збільшення кількості дітей у школах, бажання вчитися й любов до читання серед молоді.

Отож, Кортеліси мають перед собою всі передумови для розвитку. Адже вони мають немалі лісові багатства й копалини, а велетенські болота після меліорації можна було би перетворити на неперевершені луки, а деякі – на оброблювані поля. Треба тільки допомогти селу, і воно невдовзі стане квітучою оазою. При цьому вроджене для кожної людини, часом цілком підсвідоме бажання наслідувати, якщо його правильно використати і скерувати, неодмінно принесе великі результати. Бо без ініціативи, без бодай мінімального вливання капіталу, без заохочення і захисту з боку авторитетних чинників село не зможе надолужити багатовікову відсталість чи підняти культуру, як і великі міста не могли би справитися зі своїми завданнями без подібної допомоги.

Примітки:

1. Миколай Боровський, Мечислав Стеч, Здзіслав Ватте.

2. Із них половина неугідь.

3. Які разюче гарні риси цих типових Полонів із буйним вусом і задерикуватим обличчям. Скільки ж там посеред них живої польської традиції, скільки старопольських шляхетських документів, із пошаною збережених!

***

(Далі буде).

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх