Це був справжній скандал: на похороні одного з найбільш оригінальних і популярних поетів Молодої Польщі та міжвоєнного двадцятиріччя з’явилася його коханка Теодора Лебенталь. Вона безцеремонно відсунула від домовини дружину й дочок поета і впилася в уста померлого у пристраснім поцілунку.

Хтось міг би припустити, що автор культового вірша «У малинових хащах», тобто Болеслав Лесьмян, був справжнім Адонісом із фігурою римського гладіатора, надзвичайної краси чоловіком, коханцем з обличчям ангела, через якого божеволіли жінки. Нічого подібного.

Друзі Болеслава жартома називали його хрущем у капелюсі, засушеним пташеням або карликом із казки. Францішек Фішер частенько говорив: «Приїхав пустий екіпаж і з нього вийшов Лесьмян». Поет мав неповних 160 см зросту, його лисуватий череп безсоромно випинався з-під ріденького волосся, і, ніби цього було замало, він був людиною дуже кволого здоров’я.

Болеслав Лесьмян, 1933 р. Public domain

Проте надзвичайна майстерність і навіть віртуозність володіння словом, розум і блискуча дотепність робили Болеслава Лесьмяна колекціонером жіночих сердець. І це показувало, що саме цінують у чоловіках жінки і що їх приваблює.

Болеслав Лесьмян народився 22 січня 1877 р. у Варшаві. Його батьків звали Ісаак та Емма Лесмани. Прізвище на Лесьмян поет змінив у 1896 р. одразу після свого літературного дебюту. Як багато митців того часу, він починав із так званої солідної професії, яка давала змогу себе забезпечити. За бажанням батька Болеслав вивчав право в Університеті Святого Володимира в Києві.

Як ви здогадуєтеся, він був не в захваті від своєї спеціальності й це точно не був найрадісніший період життя майбутнього майстра пера. В 1902 р. Болеслав вирішив відвідати свою тітку Густаву, батькову сестру, яка проживала в Ілжі. Це там його полонила велика любов до тоді п’ятнадцятирічної кузинки Целіни.

Лесьмяну в той час було 23 роки. Закрутився роман. Дівчина була розумна, кмітлива й дотепна. І хоч вона не мала якоїсь блискучої краси, поет закохався в неї без пам’яті. Правдоподібно, славнозвісний малинник, який став німим свідком молодої любові, розкинувся на пагорбах містечка:

«У малинових хащах, від цікавого ока

З головою сховавшись в кущі, – не годину

Ми зривали за ніч придоспілу малину.

Твої пальці були закривавлені соком […]»

(«У малинових хащах»). Переклад Маріанни Кіяновської

Болеслав освідчився Целіні, але вона відхилила пропозицію одружитися. Дівчина хотіла поїхати до Парижа, щоб там вивчати живопис. Поет, кинувши свою тодішню роботу в адвокатській конторі, подався за нею. У місті вогнів він познайомився з однокласницею Целіни, Зофією Хилінською, і переключив свої почуття на неї. У 1905 р. вони одружилися, а у весільну подорож вирушили втрьох – Болеслав, Зофія та кузинка.

У Лесьмянів народилося дві дочки, але його дружина Зофія часто говорила, що виховує трьох дітей. Адже Лесьмян був досить непрактичною людиною, мав слабкість до азартних ігор і був невиправним бабником. Одну з його коханок власна дочка побила до втрати свідомості, зустрівши її, коли та прогулювалася з батьком в Саксонському саду у Варшаві.

Дружина поета повністю відмовилася від художньої кар’єри, щоб керувати канцелярією чоловіка, займатися домом і опікуватися його літературною творчістю. В 1920 р. вийшла збірка «Лука», яку літературний критик Стефан Колачковський описав як сповнену «[…] чуттєвого містицизму і демонічної хтивості»:

 «[…] Люби ж мене! Берися за ласкання!

Покруч молить про нього! Прийми мої лицяння!

Ввійди, нага й безстидна, в моїх злиднів бездомність

І песть так, щоб губами поглинути мою потворність […]»

(«Лицяння»)

Дора Лебенталь – остання й водночас найважливіша муза поета. Лікарка, яка задля Лесьмяна змінила релігію, розраховуючи на заміжжя, пожертвувала теж досить чималими статками, щоб допомогти коханому сплатити борги. Болеслава в них втягнув нечесний компаньйон.

Саме вона була при ньому в день похорону й першою, відсунувши дружину й дочок, ішла за труною. Болеслав Лесьмян помер від інфаркту 5 листопада 1937 р., залишивши по собі неймовірну поезію, сповнену любові, еротизму, насичену фольклорними паралелями і створеними ним неологізмами. Поезію, просто чарівну.

Як приклад його майстерності наведімо ще один фрагмент вірша:

«Пригадую – та змоги пригадати все не маю.

Трава… За нею – всесвіт… А я – когось гукаю.

І милий так мені мій крик у широчіні –

І пахне чабрецем – і сонце спить – у сіні […]»

(«З дитячих літ»)

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG

На головному фото: Перекладені українською книги Болеслава Лесьмяна