Уже четвертий рік поспіль проєкт «Великодні кошики» привносить свято в домівки тих, хто постраждав від війни. Цьогоріч 234 дитини з Волинської, Рівненської та Запорізької областей, чиї батьки служать сьогодні у війську або загинули на війні, зникли безвісти чи були поранені, отримали пакунки із солодощами та символічним «насінням надії».
«Великодні кошики» – це ініціатива ГО «Фундація розвитку сільської молоді», яка об’єднала волонтерів з України, Польщі та Франції довкола ідеї вдячності й підтримки родин.
Для голови фундації Яни Цапук цей проєкт почався з бажання повернути людям відчуття дому. «Великдень – це сімейне свято, дуже затишне. Для всіх українців він символізує кошик, запах освяченої їжі, родинне коло... Коли вибухнула повномасштабна війна, люди втікали від обстрілів, ніхто жодних кошиків не брав із собою. Тоді зародилася ідея – дати цим сім’ям відчуття дому й затишку, цього родинного свята», – згадує волонтерка.
Перший такий проєкт реалізували для родин із Маріуполя та Херсона, які опинилися в Кракові, та для переселенців у Пущі-Водиці під Києвом. Згодом акцент змістився на підтримку дітей у селах. Зараз допомога спрямована на Волинську, Рівненську та Запорізьку області. Із Волинської – сама Яни Цапук, а з Рівненської походить її тато.
Вона пояснює цей вибір родинними цінностями: «З дитинства в нас у сім’ї є така приказка: «Знадобився там, де народився». Так бабуся нас вчила, і ми собі так заклали мету фундації».
5 квітня фундація роздавала кошики дітям із Горохівської громади, а 6 квітня – з Боратинської.
Ще одна локація, село Нововасилівка на Запоріжжі, має особливе значення, адже там останні 20 років жив батько пані Яни, і саме там розташована його могила, яка поки що залишається в окупації. Проте через школи та будинки культури фундація продовжує підтримувати дітей загиблих героїв та військовослужбовців у цьому прифронтовому регіоні. Пакунки туди відправили поштою. Їх дітям роздадуть учителі.
Цьогоріч кількість кошиків дещо менша, ніж торік, але за цією цифрою стоїть стратегічне рішення команди. Частину коштів фундація спрямувала на придбання потужного промислового генератора для стабілізаційного пункту на передовій. «Це перше місце, куди з поля бою потрапляють хлопці. Там їм надають першу невідкладну допомогу. Ми вирішили, що захисники – це пріоритет, адже завдяки їм ці діти можуть навчатися й жити», – каже голова ГО «Фундація розвитку сільської молоді».
Фундаментом акції стала міжнародна солідарність. До збору солодощів та фінансів щороку долучається велика кількість людей. Серед них – колишня консулка Республіки Польща в Луцьку Тереза Хрущ, родина Яни Цапук, а також Моніка Цапінська, Анна Пахач, Габріеля Шклярська, Івона Пісарек та Наталія Шпалерчук. Важливу роль відіграє родина Філіпа Берна з Франції, з якою очільниця фундації познайомилася на кордоні в перші дні повномасштабного вторгнення. Долучилася ще Початкова школа імені Йоана Павла ІІ в Лучицях у Польщі, де дитячий волонтерський клуб збирає солодощі для своїх українських однолітків, проявляючи таким чином неймовірну емпатію. Організатори наголошують: «За красивими і яскравими кошичками ховається багато роботи волонтерів, логістів, благодійників, водіїв та працівників «Нової пошти» й InPost».
Особливою деталлю кожного кошика є насіння овочів. Ця ідея виникла після розмови Яни Цапук з волинськими бабусями, які просили привезти їм «доброго насіння», щоб виростити огірки та помідори для солдатських закруток. Тепер насіння кладуть і дітям як символ терапії та незламності.
«Для мене це терапія, коли ти бачиш, як щось росте. Ти садиш це в землю, цю насінинку, вона проростає як такий, знаєте, паросток надії, що є шанс на найкраще», – ділиться ініціаторка проєкту.
Попри всі виклики, команда фундації та родина Яни продовжують справу, вважаючи ці кошики символом вдячності за подвиг батьків цих дітей. «Великодні кошики» – це не лише про подарунки, а й про те, щоб кожна дитина відчула маленьке свято. «І як би не було складно нам, ми не здаємося, як не здаються наші Захисники і Захисниці, як не здалися полеглі Герої!» – ці слова з офіційного звернення організації найкраще підсумовують філософію проєкту, де дитяча радість є найвищою ціною волонтерських зусиль.
Анастасія Яцюк
Фото надала Яна Цапук
