Польсько-більшовицька війна, прокотившись 1920 р. Волинню, залишила по собі численні могили польських воїнів. Розкидані по полях минулих боїв, вони були позбавлені належного догляду, зазнавали забуття і руйнування. З часом, коли життя у відродженій польській державі увійшло в мирне річище, полеглих почали переносити з тимчасових поховань на впорядковані військові некрополі.

У Корці, на самому кордоні Другої Речі Посполитої, ексгумацію й перепоховання загиблих місцева влада і Корпус охорони прикордоння проводили принаймні двічі. В 1924 р. біля парафіяльного костелу поховали останки трьох невідомих солдатів, яких, за свідченням очевидців, жорстоко забили шаблею і багнетами червоноармійці. У 1928 р. на їхній могилі поставили пам’ятник. А в 1931 р. на корецькому католицькому цвинтарі загиблих прийняла ще одна братська могила. На надгробку напис: «32 полеглих за Вітчизну».

У наш час віднайти імена вояків вирішив польський дослідник Едмунд Гось. Послуговуючись реєстром «Список втрат Війська Польського. Полеглі та померлі у війнах 1918–1920» (Варшава, 1934), він склав окремий список воїнів, загиблих 1920 р. у Корці й околицях. За цим списком виготовили гранітну пам’ятну дошку, встановлену у 2018 р. на братській могилі в Корці. На ній – 48 прізвищ. Могила більш не була безіменною.

Меморіальна дошка на братській могилі. Автор фото: Дмитро Антонюк. Знімок зроблено в рамках проєкту «Місця пам’яті війни 1920 р. в Україні»

Однак ставити крапку в цій справі, мабуть, зарано, і щодо корецьких військових поховань варто сказати наступне.

1. Полеглих у Корці (під Корцем) 1920 р. було значно більше.

Наприклад, згідно з нарисом «Десять років існування 2-го саперного Канівського полку» (Пулави, 1928) та «Нарисом воєнної історії 2-го саперного Канівського полку» (Варшава, 1931), 28 червня 1920 р. у Корці в бою з будьонівцями загинуло 17 польських вояків із 1-ї роти 3-го батальйону саперів. Імена п’ятьох із них написано на пам’ятній дошці в Корці. Це підпоручник Казимир Гавковський, сапери Юзеф Вецежанський, Войцех Волович, Ян Колацінський і Ян Цісек. А решта дванадцятеро не згадані, бо нема їх і у «Списку втрат Війська Польського». Це плутонові Владислав Карамаць і Анджей Раймондчик, капрали Казимир Амброзевич і Станіслав Йоньчик, старші сапери Ян Банька і Францішек Канцяжевський, сапери Ян Каспшик, Владислав Кравчик, Роман Майхерський, Фелікс Пьотровський, Стефан Янчевський і Ян Собеський (останній у «Списку втрат…» присутній, але без згадки про місце смерті). До того ж іще 15 бійців зникли безвісти, «ймовірно, вбиті чи закатовані більшовиками».

Так само «Нарис воєнної історії 37-го піхотного Ленчицького полку імені князя Юзефа Понятовського» (Варшава, 1937) подає імена вісьмох загиблих під Корцем 1 липня 1920 р., з яких на пам’ятній дошці зазначено тільки три: плутоновий Шимон Міськевич і рядові Стефан Куб’як та Антоній Охаб. Проте загинули ще п’ятеро офіцерів: поручник Генрик Скомпський, підпоручники Чеслав Бембновський, Леон Енде, Людвіг Рубнер та Ян Чміль. А також багато не названих на ім’я рядових. Причому всі офіцери згадані в «Списку втрат Війська Польського». Однак місце їх загибелі там не вказано, тому Едмунд Гось, зрозуміло, оминув їх увагою.

І це втрати лише двох польських частин, які брали участь у боях навколо Корця, а таких у 1920 р. було більше.

2. Не всі вояки, чиї імена написано на пам’ятній дошці, поховані в Корці.

Яскравим прикладом є Казимир Гавковський, 22-річний підпоручник 1-ї роти 3-го батальйону саперів, який загинув у бою під Корцем 28 червня 1920 р. Очолюваний ним взвод виконував завдання на шляху наступу будьонівців на східній околиці Корця. В цей час польські підрозділи почали залишати місто. Намагаючись слідом за ними вийти з Корця в напрямку Рівного, Гавковський зі взводом дійшов до мосту через річку Корчик, яка протікає містом, але міст уже був захоплений ворогом. Сапери повернули на південь і перейшли річку вище за течією. Скоро їх наздогнала червона кавалерія. Коли кількагодинний нерівний бій добігав кінця, підпоручник, не бажаючи здаватися в полон, попрощався з бійцями, які ще залишалися в живих, і застрілився. Поховали його на батьківщині, в Пьотркуві (нині Пьотркув-Трибунальський), 24 грудня того ж року. У Варшавському університеті, де він навчався, його ім’я викарбувано на меморіальній дошці поряд з іменами інших студентів, які полягли в боях за незалежність Польщі в 1918–1920 рр.

Казимир Гавковський. Фото з варшавського тижневика «Świat», 1920 р., № 49

Щодо 37-го піхотного полку, то, як уже сказано, нарис історії цієї військової частини не називає поіменно всіх загиблих 1 липня 1920 р. Але відзначає, що 2-й батальйон полку зазнав важких втрат у бою з кіннотою більшовиків між Корцем і віддаленим на 10 км селом Даничів. Разом із цим батальйоном були розбиті ще кілька польських підрозділів (група капітана Вольфа). За повідомленнями тодішньої преси, 1935 р. у Даничеві освятили пам’ятник-обеліск на братській могилі 44 польських воїнів, загиблих у липні 1920 р. Не виключено, що там міг бути похований і хтось із вояків, чиї імена вказано нині на могилі в Корці.

3. Не всі воїни, поховані в Корці, спочивають на католицькому цвинтарі чи в могилі при костелі.

Достеменно відомо про польського вояка-єврея, з почестями перепохованого 1930 (1931?) р. на корецькому єврейському кладовищі. Ім’я його невідоме, а етнічне походження підказали знайдені при ньому під час ексгумації юдейські культові речі: сідур (молитовник) і тефілін. Про його похорон згадували і в тогочасній польській пресі, і в опублікованих пізніше в Тель-Авіві спогадах корецьких євреїв, які вижили під час Голокосту.

Отже, картина корецьких військових поховань складна й недовершена. Але принаймні багато імен полеглих уже відомі. З часом, напевно, віднайдуться ще якісь важливі дані.

Братська могила на корецькому цвинтарі. Автор фото: Дмитро Антонюк. Знімок зроблено в рамках проєкту «Місця пам’яті війни 1920 р. в Україні»

Сергій Доро