На його могилі на кладовищі Старі Повонзки у Варшаві викарбували напис, який запропонувала матір: «Жив недовго, а всі відвернулися». Його виконав Ян Гімільсбах, польський актор-аматор, каменяр за фахом.
За велінням долі Марек Гласко став бунтарем – у житті та літературі. Він так ніде й не знайшов собі місця на довший час, не мав постійних стосунків, а власні переживання використовував у творах, які писав до кінця свого короткого життя. Помер Гласко в 35-річному віці у Вісбадені в Німеччині в 1969 р., а до Польщі його прах перевезли в 1975 р.
Автор «Красивих двадцятилітніх» пригоду з письменництвом почав із нотування своїх думок і фіксації подій після поразки Варшавського повстання та просування радянських військ на Захід, на Берлін, до завершення війни в 1945 р.
Дитиною він став свідком жахів війни, гітлерівського терору, поразки Варшавського повстання, звірств солдатів Червоної армії, які йшли на Берлін. Напевно, це мало великий вплив на його життя і творчість. Уже тоді він зазнав життєвих блукань: спочатку перебрався до Ченстохови, потім до Гайдуків у Сілезії, далі до Вроцлава, в якому мешкав у 1946–1950 рр. Можливо, саме ця бездомність стала причиною того, що до кінця життя він так і не зміг знайти собі постійного дому, єдиної жінки та свого місця на землі.
Марек Гласко починав як чорнороб, водій і журналіст. Писав колонки про трударів у «Трибуні народу», «Прапорі молодих», «Просто», «Новій культурі» та «Творчості». Під час подорожей, пов’язаних зі зміною місць роботи, написав свою дебютну книгу – збірку оповідань «Перший крок у хмарах», видану в 1956 р. Вона принесла популярність, перші гроші, підтримку старшого покоління авторів і віру в те, що він стане хорошим письменником.
У творах, які містяться в цій збірці, Гласко описав світ, який різниться від того, який ми бачимо в тодішніх соцреалістичних книгах, – світ відокремленої людини, яка конфронтує свій юнацький ідеалізм із брутальністю життя, яка часто піддається слабостям, програє боротьбу з алкоголізмом, зазнає невдачі у мріях мати дім. Герої оповідань живуть у середовищі й оточенні, які відрізняються від тих, що фігурують в офіційних, контрольованих комуністичною владою засобах масової інформації, – в обшарпаних багатоповерхівках, серед бруду, соціалістичної сірості й безнадії.
Незадовго до того, як покинути Польщу, «викреслений письменник» написав, зокрема, й донині популярні оповідання «Маримонтська соната», «Наступний до раю», «Восьмий день тижня» і «Цвинтарі».
Коли Гласко усвідомив, що він небажаний для тодішньої влади, адже перестав писати під її диктовку, в 1958 р. на позичені гроші полетів до Парижа на запрошення Єжи Гедройця – очільника паризької «Культури». Потім був в Італії, Німеччині, Ізраїлі, Австрії та Сполучених Штатах. Ніде так і не нагрів собі місця на довший час, однак не переставав писати. Найважливішими його творами в еміграції стали «Брудні діла», «Всі відвернулися», «Красиві двадцятилітні», «Навернений у Яффі», «Я розкажу вам про Естеру», «Паліть рис щодня», «Сова, дочка пекаря».
«Красиві двадцятилітні» в українському перекладі
Критики, з огляду на місце проживання, ділять його творчість на три етапи: створене в Польщі, Ізраїлі та Сполучених Штатах. Інші говорять про чотири етапи: тексти, написані в дусі соцреалізму, потім твори, створені після 1956 р., тобто в часи короткої «відлиги», запровадженої комуністичним режимом, згодом повісті, написані в еміграції, та видані посмертно тексти.
Марек Гласко у своїх творах найчастіше зосереджений на героєві – чоловіку, який говорить вульгарною мовою, п’є і курить. Він жорсткий і цинічний. Любить вродливих жінок і пригоди. Його герої – почерпнуті з життя постаті. У творчості Гласка мрії про ідеальне життя стикаються з реальністю, яка зовсім не нагадує те, про що кожен із нас мріяв у роки дитинства та юності. Там видно бруд, гидоту, людську нікчемність. Там немає місця для ідеології соціалістичного оптимізму. Гласко швидко перейшов від стилістики соцреалізму до тематики добра і зла, огиди і краси, до роздумів над філософськими та екзистенціальними питаннями. У постатях міцних людей видно теж вразливість героїв перед злом світу. У творах автора літературні критики вбачають посилання на екзистенціальну філософію Мартіна Хайдеггера та Серена К’єркегора.
Польський бунтар часів соціалістичного реалізму був також сценаристом. Писав сценарії до фільмів на основі своїх книг. Серед стрічок, до яких він написав сценарії, – «Петля», «Восьмий день тижня», «База померлих людей». Гласко співпрацював, зокрема, з режисером Романом Полянським, автором славнозвісного фільму жахів «Дитина Розмарі».
У 1984 р. Фелікс Фальк зняв картину «Ідол» про Марека Гласка. У стрічці ані разу не згадується його прізвище, адже тоді все ще діяла соціалістична цензура. Письменник ще за життя став ідолом, зразком бунтівника, який шукав свободи та противився комуністичній системі, насаджуванню молоді єдино правильного зразка життя. Він був ідолом, як-от актор Джеймс Дін у Сполучених Штатах.
Агнєшка Осецька, яка була великою любов’ю Гласка, сказала, що він найбільше цінував власну свободу і що його призначенням було страждання в різних вимірах. Його творчість була протестом, криком збунтованої людини у ворожому світі, поділеному на два табори часів холодної війни, криком спротиву сірості сталінської Польщі.
Сам Гласко захоплювався американським актором Гамфрі Боґартом і діалоги у своїх творах писав трохи в стилі фільмів, головні ролі в яких зіграв цей актор. Мав романи із Сонею Ціман та Естер Штайнбах. Свою велику мрію, тобто отримання ліцензії пілота, Гласко здійснив у Сполучених Штатах в 1968 р.
До письменників, які вписуються в течію творчості Марека Гласка, зараховують Леопольда Тирманда, Марека Новаковського та Вальдемара Лисяка. Поетами, які також застосовували метод життєписання, тобто використання у творчості власного життєвого досвіду, були Едвард Стахура й Рафал Воячек.
Автору присвятили кілька біографій. Анджей Чижевський написав книгу «Красивий двадцятилітній», а Барбара Станіславчик – «Матір Гласка» і «Любовні ігри Марека Гласка».
Однак час минає швидко, змінюються політичні реалії, взірці маскулінності та жіночої краси, герої книг і фільмів. Творчість Марека Гласка також піддалася нищівній силі часу. Проте одне залишається певним: із-під образу міцного чоловіка, з цигаркою, приклеєною до губи, який не боїться нікого й нічого, небайдужий до алкоголю, в його творчості прозирає прагнення щирості та любові, кращого світу. У сприйнятті його доробку вже після смерті автора побутують три міфи: міф голосу молодого покоління, зрадника і ворога, а також бунтівника й вигнанця. Щоб переконатися, який із них відповідає істині, потрібно прочитати його книги.
2024-й – це рік письменників Чеслава Мілоша, Вітольда Гомбровича, Казімежа Вежинського, Мельхіора Ваньковича та Марека Гласка. Варто заглянути до якогось із його оповідань чи романів і задуматися, чи його доля, його життєвий біль, його сприйняття світу нам близькі. В обґрунтуванні обрання письменника патроном року вказано: «Умів наповнити банальні мотиви й теми, почерпнуті з поточного життя, глибоким екзистенційним змістом». Отож, заохочуємо доторкнутися до творчості Марека Гласка, відчути шкірою світ, у якому йому довелося жити.
Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
На головному фото: Погруддя Марка Гласка на Алеї знаменитостей у Харцерському сквері в Кельце. Автор Staszek Szybki Jest, CC BY-SA 4.0. Обкладинка книжки Марека Гласка.
