Якщо від Сапалаївки ви простуєте до головного корпусу університету вулицею Ярощука в Луцьку (колишня Матейка), неодмінно звертаєте увагу на особняк під номером 16.

Нахабне графіті й казенна плитка на цій будівлі можуть викликати відразу, але такий стан речей триватиме недовго. Уже розроблено проект ремонту пам’ятки архітектури – будинку, у якому жив і творив у 30-ті рр. найвизначніший український архітектор ХХ ст., депутат Сейму та сенатор Другої Речі Посполитої Сергій Тимошенко.

4 лютого наступного року мине 135 років від народження Сергія Тимошенка. На його життєвому шляху, що проліг від Базилівки в Чернігівській губернії (нині село Крупське на Сумщині) до Пало-Альто в Каліфорнії, був і «волинський слід». І за часів царату, і за «панської Польщі» в Галичині й на Волині архітектор утверджував свій неповторний «український стиль», надаючи українській духовності тривких форм. Серед 400 споруд, які зведено за його проектами у Європі й Америці, Канаді й Аргентині, – численні пам’ятки цивільної та сакральної архітектури, зокрема унікальні культові споруди у Бронниках, Боровичах, Прилуцькому (1937 р.) та залізнична амбулаторія на території станції Ковель (1906 р.) тощо.

У місті залізничників іменем Сергія Тимошенка назвали вулицю, архітектори у Рівному випустили меморіальний науковий збірник, але ж і лучанам не притаманна «коротка пам’ять». У монографії Миколи Кучерепи та Руслани Давидюк про «Волинське українське об’єднання» («Надстир’я», 2001 р.) раз за разом трапляється прізвище відомого українського громадського та державного діяча першої половини ХХ ст. Інженер за фахом Сергій Тимошенко до революції 1905 р. був членом «Громади» й Революційної української партії. За часів УНР виконував обов’язки міністра шляхів сполучення в урядах Мазепи та Прокоповича. Після поразки визвольних змагань протягом 1921–1924 рр. працював за фахом у Львові (будував церкви в передмістях, спорудив Студитський монастир у Зарваниці), у 1924–1929 рр. був професором архітектури господарської академії в Подєбрадах і викладачем української студії пластичних мистецтв у Празі.

Із 1930 р. Сергій Тимошенко став головним архітектором будівництва при відділі рільництва та рільничої реформи Волинської воєводської адміністрації, був одним із лідерів Волинського українського об’єднання – регіональної партії, що діяла упродовж 30-х рр. на території тодішнього Волинського воєводства. Отож, автори монографії зосередили увагу на аналізі програмних документів партії, формах і методах легальної роботи волинських інтелектуалів, що відстоювали українські інтереси у стосунках із польською адміністрацією в той час, коли більшовики в радянській частині України за допомогою Голодомору й терору намагалися остаточно розв’язати «українське питання».

Як на мене, наведених у монографії документів вистачить для кімнати-музею, а у дворику на Ярощука, 16 за мурами варто розмістити експозицію з макетами найвизначніших споруд за проектами Сергія Тимошенка, встановити його погруддя.

Поки не розпочався ремонт оселі, де буде розміщено фонди Музею Волинської ікони, маємо час обговорити ескізи й визначити місце для меморіальної пропам’ятної дошки на честь Сергія Тимошенка – видатного фахівця, митця та політика, депутата польського Сейму 1935 р. і члена Сенату 1938–1939 рр., керівника Товариства імені Петра Могили.

Сподіваюся на підтримку обласної організації Національної спілки архітекторів, теперішніх господарів музею та Генерального консульства РП у Луцьку.

Василь ВОРОН

На фото Олександра Більчука: церква в селі Прилуцькому Ківерцівського району,
одна із трьох культових споруд, що постали у Волинській області
за проектами Сергія Тимошенка.