Продовжуючи цикл статей, присвячений діяльності польської конспіративної організації, Союз збройної боротьби – 1, що діяла на території Західної України в 1940–1941 рр., пропонуємо Читачам біографічний нарис про Антона Мацєєвського.
Відразу хочемо зазначити, що не про всіх осіб, що зазнали радянських репресій, вдається розшукати вдосталь інформації. У багатьох випадках архівно-слідчі справи, які є основним джерелом наших досліджень, містять лише короткі відомості про арештованих, особливо, якщо слідчі не потребували доказової бази «провини» арештованого або, як у випадку зі службовцями польської державної поліції, «злочинці» належали до окремої категорії, провину якої визначили ще до окупації західноукраїнських земель більшовицьким режимом.
У випадку з Антоном Мацєєвським (у матеріалах справи енкаведисти записували його прізвище як Мацієвський) маємо вкрай скупі відомості про його приватне життя. З анкети арештованого знаємо, що народився він 1909 р. у Рівному, де мешкав на вулиці Костюшка, 21. Його батько, Чеслав Антонович Мацєєвський (приблизно 1871 р. н.), працював листоношою. Матір, Марцеліна Мацєєвська (приблизно 1875 р. н.), займалася вихованням дітей і домашнім господарством.
1931 р. Антон Мацєєвський закінчив гімназію. Відомо, що станом на 1940 р. його батько був пенсіонером, сестра Марія, у шлюбі Зелінська (приблизно 1892 р. н.), мешкала в Рівному на вулиці Ідзіковського, працювала у лікарні в селі Тютьковичі. Сестра Анна, у шлюбі Штандера (1904 р. н.), проживала разом із батьками на вулиці Костюшки, 21 і була домогосподаркою. Антон був неодруженим.
Після встановлення радянської влади Антон Мацєєвський влаштувався на будівництво № 1 НКВС, де працював водієм.
17 березня 1940 р. Антона Мацєєвського арештував 3-й відділ УДБ УНКВС у Рівненській області й доправив до в’язниці в Рівному.
Під час обшуку й арешту в нього вилучили військовий квиток, водійські права, посвідчення водійських курсів, посвідчення особи, фотокартку та 56 аркушів різних листів.
1 квітня 1940 р. арештованому пред’явили обвинувачення в тому, що він є членом антирадянської повстанської організації, на що той відповів, що жодних звинувачень не визнає й ніколи до антирадянського підпілля не належав.
10 червня того ж року відбулася очна ставка Антона Мацєєвського з Тадеушом Станчиком (більше про нього – в одному з наступних номерів «Волинського монітора»), ще одним фігурантом групової справи щодо СЗБ–1, на якій з’ясувалося, що Антон був повʼязаний із молодіжною підпільною організацією, котра діяла в Рівному. Виявилося, що в січні 1940 р. (за іншими даними, на початку березня) він потрапив на квартиру Тадеуша Станчика на вулиці Новій, 5. Останній, незважаючи на те, що до цієї зустрічі не був знайомий з Антоном, у присутності Болеслава Луковського та Стефанського (ім’я не відоме) намагався переконати того вступити до лав молодіжної організації, яка готувалася до повстання проти радянської влади. Хлопці обговорювали підготовку збройного пограбування відділення державного банку в Рівному, щоб отримати кошти на потреби організації. Антон Мацєєвський запевнив слідство, що відмовився від такої пропозиції, аргументувавши це тим, що Тадеуш Станчик був учнем, а він дорослий чоловік. Тоді ж він порекомендував хлопцям бути обачнішими у свої діях, аби не потрапити до рук «каральних органів».
5 липня 1940 р. на додатковому допиті Яна Язвінського слідчий цікавився його знайомством з Антоном Мацєєвським. Тоді з’ясувалося, що Ян Язвінський знав Антона з 1935 р., з моменту їхньої спільної роботи в Рівненському повітовому старостві. Після встановлення радянської влади чоловіки доволі часто зустрічалися. Приблизно в лютому 1940 р. при черговій зустрічі у квартирі Яна Язвінського він, знаючи Антона як польського патріота, розповів про існування підпільної організації. Тоді ж запропонував йому створити відділ санітарів, які знадобляться під час збройного повстання. Дізнавшись про те, що Антон навчається на курсах водіїв, Ян Язвінський, вирішив, що він стане в нагоді як водій.
На тому допиті Ян Язвінський зазначив, що Антон не дав однозначної згоди долучитися до лав організації. Щодо створення відділу санітарів, то він попросив часу, аби подумати, кого з надійних людей можна залучити до цієї роботи. Слідчий наполягав, аби Ян Язвінський підтвердив, що Антон є дійсним членом організації, оскільки отримав конкретне завдання, на що Ян Язвінський відповів: «Мациевский обрабатывался мной для вербовки в организацию «Звьонзек Вальки Збройней» и получал от меня поручения как кандидат в организацию».
Вироком Рівненського обласного суду, виїзне засідання якого відбулося 22–23 листопада в Дубні, та повторного судового засідання, яке відбулося 17–18 січня 1941 р., Антона Мацєєвського засуджено за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР до шести років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмежено у громадянських правах на п’ять років із конфіскацією майна. Таким чином, радянська Феміда покарала Антона за «недоносительство», оскільки доказів його приналежності до СЗБ та молодіжної польської організації так і не знайшлося.
В архівно-слідчій справі зберігається документ із грифом «Цілком таємно», датований червнем 1950 р. У ньому начальника 7-го відділу управління МДБ Рівненської області, майора Гусєва просять встановити, чи Антон Мацєєвський не проживає в Рівному.
Ще один документ у справі, датований жовтнем 1950 р., свідчить: «Установлено, что в г. Ровно по ул. Островского (бывшая Костюшко) в собственном доме № 21 как при панской Польше, так и в период немецкой оккупации г. Ровно проживал Мациевский Чеслав, 60-ти лет, по национальности поляк, пенсионер (другие данные на него не добыты). Сын Мациевского Ч. – Мациевский Антон действительно в 1940 г. был арестован нашими органами и выслан за пределы области, откуда больше не возвратился. В период немецкой оккупации Мациевский Ч. проживал по указанному адресу вместе с женой и младшим сыном. В 1945 г. Мациевский Ч. вместе с семьей выехал в Польшу на постоянное жительство».
Заключенням прокуратури Рівненської області від 18 січня 1994 р. Антон Мацєєвський потрапив під дію ст. 1 Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.
Шукаючи інформацію про подальшу долю Антона Мацєєвського, на сайті polskiecmentarzewewloszech.eu ми знайшли запис про те, що він загинув в Італії 17 липня 1944 р. та похований на польському цвинтарі в Лорето. Це дало нам підстави припустити, що радянські табори він покинув завдяки угоді Сікорський-Майський і разом із Армією Андерса залишив Радянський Союз.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.