У перші місяці становлення радянської влади на західноукраїнських землях до радянських казематів потрапило чимало вчителів польських шкіл, яких зарахували до категорії «соціально-небезпечних». Наш черговий нарис присвячений Мар’яну Ставяжу – вчителю рівненських шкіл № 6 та 14.

Народився Мар’ян Ставяж 1905 р. в селі Вал-Руда (нині Тарновський повіт Малопольського воєводства) в родині Франциска Михайловича (1878 р. н.) та Марії Феліксівни (1885 р. н.) Ставяжів. Батько Мар’яна працював учителем, мати займалася господарством та вихованням трьох дітей: Мар’яна, Ванди (1912 р. н.), Яніни, у шлюбі Вольної (1914 р. н.). Відомо, що чоловік Яніни був лікарем і до початку Другої світової війни вони мешкали в місті Жари.

1914 р. Мар’ян Ставяж закінчив чотирикласне народне училище і того ж року виїхав до Тарнова, де продовжив навчання в гімназії, яку закінчив 1922 р. Вищу освіту юнак здобув 1930 р., закінчивши філософський факультет Ягеллонського університету у Кракові. Під час навчання він був членом Товариства академічної взаємодопомоги. Майже п’ять років після завершення навчання Мар’ян не міг працевлаштуватися і перебував на утриманні батьків. 1935 р. він врешті знайшов вакантне місце учителя польської мови в одній зі шкіл Рівного.

Мар’ян Ставяж був неодруженим, не мав власного житла, а тому винаймав квартиру на вулиці ксьондза Скорупка, 14 (у радянські часи вулиця Чапаєва). Із 15 лютого 1940 р. він працював учителем рівненської школи № 14.

21 березня 1940 р. Мар’ян Ставяж потрапив до в’язниці НКВС у Рівному. Його звинуватили в тому, що він «був учасником польської націоналістичної організації (СЗБ, – авт.) (…), а також проводив антирадянську агітацію і поширював антирадянські листівки (комунікати)». Ув’язнений визнав себе винним лише в тій частині звинувачення, що стосувалася антирадянської агітації та поширення листівок, категорично заперечуючи свою причетність до діяльності польського підпілля.

Версія слідства про участь Мар’яна Ставяжа в польській конспірації була зумовлена свідченнями Яна Копчинського, який на допитах, а згодом і на очній ставці, яка відбулася 18 травня 1940 р., повідомив, що розповів приятелю про діяльність польської підпільної організації в Рівному.

Щодо звинувачення в антирадянській агітації, то його підтверджували листівки, вилучені під час арешту. Проте з’ясувалося, що листівки, долучені як речові докази, Мар’ян отримав у жовтні 1939 р. від Томчака (ім’я не відоме, вчитель школи імені Генрика Сенкевича, 26–27 років, шатен, високого зросту) і поширював їх не як член підпілля, а як патріот польської держави. Наприклад, друкований варіант однієї з листівок та іншу, переписану власноруч, на початку листопада він давав читати Ользі Журавльовій, а також Яну Копчинському, братам Єжи (у справі записаний як Георгій) та Юзефу Риковським, коли ті збиралися на картярські ігри в будинку Риковських.

Свідком у справі Мар’яна Ставяжа був Олександр Миколайович Чуб, начальник фінчастини 229-го конвойного полку Конвойних військ НКВС СРСР, котрий, як і Мар’ян, знімав житло в Ольги Журавльової. Саме Олександру Чубу жінка показала листівку, яку їй дав Мар’ян. Зі слів свідка: «…Журавлева мне заявила, что оригинал листовки она дать не может, а может дать только копию именно потому, что ее каждый день проверяет Ставяж Марьян… Узнав об этом я решил не брать эти листовки у Журавлевой, ибо этим можно испортить все дело».

У липні 1940 р. слідчий, який вів справу Ставяжа, намагався з’ясувати правдивість інформації щодо наявності в осадницькій гімназії, яка знаходилася на Грабнику, зброї. Мар’яна Ставяжа звинуватили в тому, що він знав про це. Однак в’язень запевнив, що йому від інших осіб відомо лише про чутки, зокрема й про те, що під сценою гімназії осадники сховали музичні інструменти духового оркестру.

Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 2 листопада 1940 р. Мар’яна Ставяжа за ст. 54–2, 54–10 ч. І та 54–11 КК УРСР було засуджено до п’яти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін покарання він відбував у «Івдельлазі».

Заключенням прокуратури Рівненської області від 31 липня 1989 р. Мар’ян Францович Ставяж потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові міри по відновленню справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце в період 30–40-х та початку 50-х років».

Його подальша доля нам не відома.

На сайті www.findagrave.com, ми знайшли інформацію про те, що Маріан Ставяж 1905 р. н. похований у 1942 р. в Тегерані на католицькій частині Дулябського цвинтаря. Можемо лише припустити, що це герой нашої публікації і що після підписання угоди Сікорський-Майській він потрапив до Армії Андерса та помер під час перебування її підрозділів в Ірані.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.