У циклі статей про польських учителів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., пропонуємо Читачам біографічний нарис про директора єврейської школи № 3 в Корці Михайла Глясса.

Народився Михайло Глясс (у свідоцтві, виданому Лігою повітряного і протигазового захисту, його ім'я записане як Мехель, – ред.) 1893 р. у містечку Зборів на Тернопільщині в родині власника невеличкого заводу мінеральних вод Мойсея Глясса. Його батько помер 1908 р. Про матір нічого невідомо, знаємо лишень, що вона залишила цей світ 1926 р. Михайло мав двох братів, Генриха (1883 р. н.) і Йохима (1891 р. н.), та сестру Розу (1885 р. н.). На початку Другої світової війни Генрих, який працював директором фабрики газових сіток, і Роза, яка була домогосподаркою й перебувала у шлюбі з Шимоном Йонасом, мешкали у Львові на вулиці Короля Лещинського, 11а. Йохим проживав у Зборові, де працював чиновником у суді.

У господарстві батька Михайло Глясс перебував до 1905 р. Згодом він закінчив гімназію у Львові, а 1922 р., після військової служби, завершив два курси фізико-математичного факультету Львівського університету.

1915 р., коли Михайло Глясс навчався у восьмому класі гімназії, його мобілізували. Він служив у 15-му піхотному полку австрійської армії. 24 червня 1918 р. потрапив до італійського полону, де знаходився до 20 листопада 1919 р. Із полону Михайла Глясса етапували до Львова. Там його призвали до лав 35-го піхотного полку окремої стрілецької бригади Війська Польського, де він служив у званні підпоручика. У бригаді виконував функції офіцера-інструктора, навчаючи новобранців військовій справі. Його підрозділ готував солдатів для відправки на радянсько-польську війну.

Із 8 грудня 1919 р. Михайло перебував на курсах верхової їзди у 5-му уланському полку в Гарволіні. Згодом потрапив на фронт радянсько-польської війни. Із 3 квітня 1920 р. до 9 грудня 1921 р. перебував у відрядженні в 6-му етапному батальйоні, який мав охороняти тилові комунікаційні лінії. Командуючи окремим взводом, Михайло Глясс потрапив у Рівне, яке на той момент перебувало в зоні протистояння польських військ та Червоної армії. У кінці листопада 1921 р. етапний батальйон перейменували в митний (Batalion Celny), тоді ж змінилися і завдання цього військового підрозділу. Він мав охороняти державний кордон Польщі в районі Корця. У цей час Михайло виконував функції завідувача обліку особового складу, матеріальної та продовольчої частин батальйону.

У грудні 1921 р. Михайла Глясса демобілізували. Тоді в Ковелі військовик отримав письмове підтвердження, що як військовослужбовець, котрий брав участь у війні, він має право на отримання осади площею 30 га. Однак, прибувши на постійне місце проживання, він не зміг одержати землі від місцевих органів влади, попри документи, що підтверджували таке право. Пізніше, під час допиту, Михайло Глясс пояснив це так: «…я этой земли не получил официально, не могу знать по какому соображению, но предполагаю возможно за то я не получил осаду потому, что я еврей и эта бумажка с 1921 года так и осталась при мне бумажкой».

1921 р. Михайло Глясс прибув до Корця й оселився в будинку на вулиці Різницькій, 16. Спочатку він отримав призначення на посаду вчителя, а 1928 р. – директора школи.

У 1923 р. він пройшов атестацію, після якої отримав звання поручика. 1929 р. його нагородили медаллю «Десятиліття відновленої незалежності», 1933 р. – срібним хрестом заслуги за сумлінну вчительську роботу, 1933 р. – медаллю за участь у війні 1918–1921 рр. а 1938 р. – бронзовою медаллю за десятилітню службу.

На початку Другої світової війни через відсутність мобілізаційного листка Михайлу вдалося уникнути мобілізації на фронт. Після встановлення радянської влади на Рівненщині він продовжив працювати на посаді. За його словами, з приходом нової влади навчальна програма змінилася і школа з польської перетворилася на єврейську.

Відомо, що Михайло був членом «Безпартійного блоку», сплачуючи щомісяця 50 грошів членського внеску, та членом Спілки польських учителів.

Його дружина, Бруха Меєрівна (1904 р. н.), домогосподарка, станом на 1940 р. разом із дітьми Мойсеєм (1929 р. н.) та Мір’ям (1924 р. н.) мешкала в Рівному на вулиці Дубецького, 18.

10 квітня 1940 р. Михайла Глясса арештували працівники Корецького райвідділу НКВС. Під час слідства він перебував у в’язниці в Рівному.

Оскільки в’язень мав дозвіл на право пересуватися у прикордонній зоні у вечірній та нічний час, його запідозрили у співпраці з польською розвідкою, тим паче, що він мав дослід роботи у прикордонній службі. Проте такі посвідки мали всі польські державні службовці та працівники місцевих органів самоврядування, що проживали в містечках на кордоні з УРСР, тому цей аргумент для звинувачення був малопридатним.

Ще одне звинувачення, висунуте в’язню, стосувалося «сприяння розвитку польської буржуазної держави» та визнання себе поляком. На що Михайло Глясс дав наступне пояснення: «…был такой случай, что я по национальности и вероисповеданию еврей, а считал себя поляком, это было записано в военский документ, что я по национальности поляк, а по вероисповеданью еврей». Як і більшість польських учителів, Михайла Глясса звинуватили в тому, що він обмежував права представників національних груп, вимагаючи у школі спілкуватися виключно польською мовою. На що той відповів, що просив, аби діти виконували вправи польською, оскільки вони вчаться в польській школі, де мовою навчання була виключно польська.

В обвинувальному висновку, датованому 9 вересня 1940 р., Михайла Глясса звинуватили ще й в тому, що він «…1932–34 г. состоял членом польской буржуазной партии «ББ». Будучи польским патриотом до последнего дня падения Польши укреплял буржуазный строй…»

Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 10 лютого 1941 р. Михайла Глясса визнано «активним борцем проти революційного руху» і за ст. 54–13 КК УРСР засуджено до восьми років виправно-трудових таборів.

Подальша доля Михайла Глясса та членів його родини нам не відома. Заключенням прокуратури Рівненської області він потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х років».

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.