Цей винятковий митець на перший погляд був ніким. У нього не було майстерні, дорогого одягу та грошей. Він був лише цікавинкою містечка, в якому жив і малював. Мабуть, інколи він почувався як у поганенькому цирку, куди люди приходять, аби подивитися на жінку з бородою чи людину-слона.

Никифор був низьким, миршавої статури чоловіком у поношеному одязі, мав склеєні абияк і абичим окуляри. Він більше нагадував жебрака, ніж художника, роботи якого зараз вважають найбажанішими і найчастіше підробляють.

Збігнев Герберт у вірші «Никифор» писав:

(…) «В зім’ятій бляшаній коробці
живуть крихти райдуги
барвисті камінчики
з яких Господь Бог
змайстрував мозаїку землі
шматок грози
шматок листка
шматок води
пензликом облізлим
як мишачий хвостик
торкається так легенько
камінчиків світу
перед тим
треба пензель урухомити
тобто послинити» (…)

Епіфаній Дровняк – це справжнє ім’я одного з найоригінальніших художників-примітивістів, який сам себе нарік Никифором. Його походження сучасникам стало відоме лише після смерті, коли була знайдена метрика митця. Його матір, лемкиня Євдокія Дровняк, котра працювала служницею в пансіонаті «Три троянди» в Криниці, 21 травня 1895 р. народила хлопчика. Батько залишився невідомим.

Час спливав, дитина підростала, але в хлопця були величезні проблеми з навчанням. Він не закінчив навіть початкової школи, а писати міг лише друкованими літерами. Йому важко було спілкуватися з оточенням. Никифор до кінця життя говорив невиразно, так, що мало хто міг його зрозуміти. Зате хлопчина з найменших літ дуже любив малювати.

Малював, чим трапилось і на чому трапилось. Використовував темперу, олійні фарби, а найчастіше дешеві акварелі, при яких щомиті слинив пензлик. Оскільки йому бракувало паперу, свої перші роботи виконував на старих урядових бланках, листках із зошита, навіть списаних, паперових упаковках продуктів, цигаркових коробках, картонках. Ніколи в житті не малював на мольбертах і навіть не мав палітри – такі примхи він не міг собі дозволити.

Його «Никифори», як згодом стали називати роботи художника, важко сплутати з творчістю будь-якого іншого митця. На картинці Никифора спочатку з’являвся контур, докладний ескіз усього, що мало заповнити художній простір. Пізніше народжувалися кольори, які накладалися пошарово. Коли один висихав, митець клав наступний. Нарешті, щоб зробити зображення чіткішим та відділити один від одного елементи композиції, художник ще раз на завершення підкреслював контури темними лініями. Найохочіше він використовував відтінки зеленого, коричневого, сірого, блакитного та жовтого кольорів.

Никифор малював міську архітектуру Криниці і Кракова, деколи церкви, винятково людей. Часом малював себе, але тільки як вчителя, який схилився над книгою, як короля, єпископа або елегантного чоловіка, котрий прямує з папкою до якогось вигаданого офісу чи серйозної контори. Це, безсумнівно, була спроба причарувати дійсність, художник ставав тоді центром землі. Мрії митця збулися, коли ціни на його акварелі піднялися на захмарні висоти. Тоді він міг дозволити собі власне житло, автомобіль із водієм, навіть відпочинок у Болгарії. В його роботах притягує і захоплює неймовірна кількість деталей. Балюстради балконів, рисунок стін, кількість вікон у фасадах будинків, черепиця, віконниці тощо. У зображеннях примітивіста ми знайдемо неймовірним чином переплетені польську та лемківську традиції.

Никифор вів у Криниці сумне й одноманітне життя. Вставав, вдягав свій поношений одяг і без сніданку йшов у місто, в якому всі його знали, але ніхто не любив, і намагався своїми картинками заробити на життя. Увечері повертався на тверду лаву під грубкою. Рахував дріб’язок, який впав у його капелюх, і йшов спати. Переломним для художника став 1930 р. Тоді до Криниці приїхав український художник Роман Турин. Він захопився акварелями примітивіста й вирішив ознайомити з ними капістів.

У 1932 р. роботи Никифора опинилися на спільній виставці в Парижі. Це був початок довгої дороги художника до мистецьких салонів світу. Першу персональну виставку митцю вдалося організувати аж у 1949 р. і лише з кінця 50-х років він став по-справжньому відомим. Успіху художника значною мірою посприяв Анджей Банах, який разом зі своєю дружиною побачив у Никифорі унікального митця. З тієї пори твори примітивіста можна було побачити в Амстердамі, Брюсселі, Франкфурті, Відні, Хайфі, Лондоні та Чикаго.

У 1959 р., після однієї з виставок у Парижі, у «L’Express» вийшла стаття під назвою «Геніальний польський волоцюга Никифор», автор якої написав: «Нарешті справжній наївний. Йому 65 років, у нього обличчя беззубого жебрака зі стажем. Завжди погано виголений. Погано говорить, майже глухий і в країні, де жебрацтво суворо заборонене, має письмовий дозвіл на ведення своєї «діяльності». (…) Малює з незапам’ятних часів. (…) Це дивні акварелі, приголомшливо незграбні. Вони одночасно нагадують ікони, які Никифор знає відмінно, і твори «Митника» Руссо чи Вівіана, яких Никифор не знає взагалі. (…). Не вміє ані читати, ані писати. Це примітив ХХ ст. – як сучасник ацтекських гончарів, що жили дві тисячі років тому (…). Його виставка (…) у цій світовій столиці малярства – це, можливо, подія року».

Усі роки, протягом яких Никифор жив запанібрата з бідністю і голодом, не могли минутися безслідно – в художника діагностували туберкульоз. Попри те, що митець мав напади затяжного і болісного кашлю, він дуже довго не хотів звертатися до лікарні. В момент, коли Никифор погодився на лікування, хвороба зайшла надто далеко, а організм був уже в такому стані, що небагато можна було зробити. В останні місяці життя Никифор малював святих на невеликих листках. Потім клеїв їх до віконних шибок лікарняної палати, в якій лежав і в якій згодом помер. Похорон відбувся 10 жовтня 1968 р. у Криниці.

У 2004 р. на екрани кінотеатрів вийшов фільм «Мій Никифор» режисера Кшиштофа Краузе, який розповідав про останні роки художника. Цікавинкою є те, що роль головного героя зіграла жінка – феноменальна акторка Кристина Фельдман.

Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
Фото: Тадеуш Рольке, Public Domain

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПРОСТО МІТОРАЙ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ТАЄМНИЧІ АБАКАНИ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МИСТЕЦТВО В ЦИФРАХ – РОМАН ОПАЛКА

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ШИМОН КОБИЛІНСЬКИЙ – ЛЮДИНА-ОРКЕСТР

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПЕРОМ ТА ВУГІЛЛЯМ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВОЙЦЕХ ВАЙС І ЙОГО МАГІЧНА ПАЛІТРА

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ФРАНЦІШЕК ЖМУРКО – САЛОННИЙ ХУДОЖНИК

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ СЛЕВІНСЬКИЙ – ПОЛЬСЬКИЙ ГОГЕН