Опрацьовуючи мемуари Зигмунта-Щенсного Фелінського, я раптом дійшов висновку, що в жодних публікаціях не натрапляв на згадку про те, що в Луцьку збереглася будівля, в якій навчався майбутній святий. І сам факт ніби лежить на поверхні, але туристичні путівники його оминають.

Продовжуємо публікувати уривки мемуарів Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського. Пропонуємо увазі читачів його спогади про навчання у школах Волині, роздуми про прірву між польською та російською моделями освіти.

«Це кладовище ми практично вибороли в лісу», – говорить Мацей Данцевич, коментуючи отримання фундацією «Свобода і демократія» дозволу на проведення пошуку та ексгумації жертв злочину в селі Пузники колишнього Тернопільського воєводства.

Антоніна Бардига походить із Житомирщини. До Луцька приїхала понад 50 років тому. Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. вона належала до найактивніших представників католицької спільноти міста, завдяки яким вірянам повернули костел. Однією з перших разом із сестрами записалася до створеного тоді Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської.

Через війну кілька мільйонів українців були змушені покинути свою країну. Польське суспільство із відкритими обіймами прийняло воєнних біженців під свій дах. Завдяки безпрецедентному рішенню польської влади українці отримали такі ж права, що й поляки, хіба крім можливості голосувати.

Усвідомлення загроз виробило в поляках специфічну геополітичну якість – обережність, яка сприяє тому, що ми краще бачимо можливі виклики та загрози. Протягом століть ми навчилися бути пильними.

«Волинський вогник пам’яті» – це акція, започаткована товариством «Волинський мотоциклетний рейд» (ВМР). Її учасники прибирають могили на польських кладовищах в Україні, запалюють лампадки та пов’язують біло-червоні стрічки на нагробках. Вона триває кілька років, зокрема й цьогоріч, попри велику війну в Україні.

Екстремальні події та ситуації, які несуть у собі величезний емоційний заряд, стрес і відчуття постійної тривоги, часто викликають у людей реакції та поведінку, в яких ніхто їх не міг навіть запідозрити. Війна, незалежно від того, чи вона зачіпає людей безпосередньо, чи впливає на психіку з безпечної, здавалося би, відстані, рано чи пізно пожинатиме свої плоди. Все це лише питання часу.

«Доповідаємо: Вогонь незалежності передали в добрі руки», – повідомили харцери із загону «Волинь» на своїй сторінці у Facebook. 5 листопада після заходу в Польському ліску біля Костюхнівки вони завезли вогонь на польсько-український кордон. Там його отримали харцери з Польщі, які везуть його у велоестафеті до Варшави.

24 лютого ми всі були шоковані тим, що почалася війна. Пізніше, коли вляглися перші емоції, ми рушили на допомогу: спочатку на прикордонні переходи, а потім, згідно з польською традицією «чим хата багата», приймаючи у своїх домівках біженців, надаючи нічліги, харчування, одяг і все, що тільки можна.