Віктор Панасюк – мій викладач, одна з найбільш ерудованих і неординарних постатей історичного факультету Волинського національного університету імені Лесі Українки. Його надзвичайно цікаві методи викладання, помножені на толерантність, завжди підказували студентам, що вони недарма обрали фах історика.

Можна сказати, що в пробиванні чергового дна абсурду у втовкмачуванні тупої, бездумної пропаганди з метою безжального виполіскування мізків своїх громадян, совєти – чемпіони світу. Та інакше, як жалюгідним і воднораз зловісним, це лідерство не назвати. Що ж, кожен має таку перемогу, на яку заслужив.

У розділі «Тогочасний стан Росії» своїх мемуарів Святий Зигмунт-Щенсний Фелінський чимало уваги приділив релігійності російського народу. Провівши 20 років у засланні в надволзькому Ярославлі, архієпископ міг зблизька придивитися до особливостей московського православ’я.

Кабаре в Польщі завжди з’являлися як гриби після дощу. Вони, особливо за часів ПНР, тобто так званої комуни, подібно до музики, особливо рокової, відігравали не тільки культурну, але й суспільну та політичну роль. Кабаре були свого роду клапаном, через який виходила безсильна злість пригнобленого панівним ладом суспільства, часто й густо приправлена знущальним сміхом.

Антонія Михаляка, поліціянта з Милятина Здолбунівського повіту, Особлива нарада при НКВС у 1940 р. за «активну діяльність проти революційного руху» засудила до п’яти років таборів.

Є на цьому світі люди, знання, хобі, зацікавлення та діяльність яких в одних викликають непідробний захват, натомість інші у красномовнім жесті малюють кола на чолі.

Текстом у минулому номері, присвяченим єпископу Касперу Цецішовському, ми завершили ту частину «Мемуарів» Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського, яку умовно можна назвати волинською. Проте є в цьому двотомнику розділ, який просто не можна оминути. Називається він «Тогочасний стан Росії».

Родина Житинських, як і головний герой цього нарису, не дуже відома на Волині, але точно заслуговує хоча б на цю скромну статтю. Вона присвячена Людвіку Житинському – одному з перших волинських археологів, колекціонерів, нумізматів та істориків, учаснику Січневого повстання, 160-та річниця початку якого минає в ці дні.

Поляки ніколи не погоджувалися на те, щоб інші вирішували їхню долю. Про таку позицію свідчить Січневе повстання – героїчна партизанська війна проти російських окупантів у ХІХ ст.

Завдяки співпраці Союзу польського харцерства та Дитячого фонду ООН українські діти мали змогу відпочити в Польщі. Зимові канікули в країні на Віслі провели, зокрема, школярі з Волині.