22–25 жовтня члени товариства «Волинський мотоциклетний рейд» запалили лампадки в близько 20 польських місцях пам’яті: на військових та парафіяльних кладовищах, біля хрестів-пам’ятників, встановлених на могилах жертв Волинської різанини, або в місцях, де колись були польське село, костел.

У Луцьку триває прийом заявок на четвертий сезон грантової програми кафе соціального впливу misto.cafe. До участі запрошують активних мешканців громади, ініціативні групи та громадські організації, які мають ідеї, здатні змінити місто на краще.

Цього року у Варшаві вдев’ятнадцяте зустрілися найкращі віртуози гри на фортепіано. Це було не тільки свято музики видатного польського піаніста й композитора, світових талантів, бурхливих емоцій, але й привід для суперечок через рішення журі. А назвою всьому – Міжнародний конкурс піаністів імені Фридерика Шопена.

Про заснування і розвиток освітніх закладів розповідає стаття «Причинок до історії єзуїтського шкільництва на Волині», яка вийшла в № 12 «Землі Волинської» за 1938 р. Її автор, історик та архівіст Герман Раппапорт, у міжвоєнний період учителював на Волинському Поліссі, зокрема в Ковелі, Ратному та Заболотті.

Нещодавно «Волинський монітор» опублікував статтю Артура Альошина про 220-літню історію луцького католицького цвинтаря, на території якого у 70-рр. ХХ ст. облаштували радянський меморіал. Сьогодні пропонуємо вашій увазі роз’яснення щодо поданої ним кількості похованих на цьому кладовищі.

Пропонуємо увазі читачів публікацію «Про консервацію замку Любарта в Луцьку», яка вийшла в № 2 «Землі Волинської» за 1938 р.

Якщо ви завзятий поціновувач кіно, поїздка до Польщі на один із кінофестивалів є дуже доречною. Польський кінематограф уже багато років не лише створює фільми, які високо оцінюють на міжнародному рівні, але й приймає кіномитців з усього світу на престижних фестивалях.

Люди схожі на пазли – кожен з іншої діжки, кожен зі своїми виступами та виїмками. Але якщо довше приглядатися і повісити око на тому чи сьому, ми дійдемо висновку, що, як і в мозаїці, всупереч очікуванням та здоровому глузду, вони пасують одне до одного, складаючись у цілісну картину.

«Усе, що береться в раму, стає твором мистецтва», – зазначив директор Музею Івана Гончара Петро Гончар під час завершальної дискусії проєкту, присвяченого українському наївному мистецтву та життю і творчості луцького скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича.

«Цікаво знаходити родичів, яких давно не бачила або з якими взагалі не була знайома, і простежувати, вловлювати спільні риси. Ти можеш не знати людей, не спілкуватися з ними роками, а кревність зберігається», – зазначає Наталія Урбанська (в дівоцтві Мшанецька) з Тернополя.