Біографічним нарисом про рівнянку Галину Печкіс, яка волею долі долучилася до діяльності Союзу збройної боротьби – 2 на Волині, ми продовжуємо цикл статей про учасників польської конспірації 1939–1941 рр.

Галина Печкіс була донькою Ізабели Печкіс, вдови, яка у своїй квартирі надала притулок полковнику Тадеушу Маєвському, коли він прибув із Варшави на Волинь із метою розбудови польського антирадянського підпільного руху.

Народилася Галина Печкіс 1912 р. у Вовкошові Рівненського повіту Волинської губернії (тепер Гощанський район Рівненської області). Відомо, що батько Галини, Антон Печкіс, помер, коли дівчині було шість років. Аби прогодувати чотирьох дітей та дати їм освіту, 1923 р. Ізабела переїхала до Рівного, де тривалий час працювала поваром, а після встановлення радянської влади заробляла пошиттям і в’язанням одягу. Родина мешкала на вулиці Будкевича, 12 (із 1940 р. – вулиця Гоголя). Ізабела спромоглася віддати Галину до Рівненської польської гімназії, яку та закінчила 1932 р.

Відомо, що на початку Другої світової війни старша сестра Галини, Ванда, у шлюбі Вжосек (1907 р. народження), мешкала в Луцьку, як і матір, вона займалася пошиттям одягу. Брат Казимир (1909 р. народження), офіцер Війська Польського, під час німецько-польської війни потрапив у німецький полон, де й перебував на момент арешту Галини та матері. Брат Зигмунд (1910 р. народження) з 1933 р. мешкав у Любліні, де до війни працював державним чиновником. У Рівному жив рідний дядько Галини, Володимир Ольшевський, який працював на місцевому цегельному завод. Її тітка Зузанна проживала разом із бабусею, Францишкою Ольшевською, у Малих Селищах. На Костопільщині мешкала ще одна тітка Галини, Ядвіга, у шлюбі Птась (1892 р. народження), вчителька за професією.

Після закінчення гімназії Галина влаштувалася на роботу секретаркою-машиністкою та рахівницею Рівненського окружного суду.

До радянських казематів вона потрапила 18 червня 1940 р., коли її арештував 3-й відділ УДБ УНКВС у Рівненській області. На першому ж допиті, що відбувся відразу після арешту, з’ясувалося, що Галина приятелювала з представниками рівненської еліти. Серед її близьких друзів були власник рівненського цегельного заводу Леонід Лущевський, депортований у квітні 1940 р. до віддалених регіонів СРСР, дружини суддів Рівненського окружного суду Христина Стевіхова та Зофія Згожельська. Остання після арешту чоловіка мешкала на квартирі Печкісів. Серед своїх близьких друзів Галина назвала й ксьондзів Людвига Сиревича, що жив із нею в одному дворі, Валеріана Гловача з Тайкурів, Яна Конколя з осади Креховецької, а також Володимира Гліщевського та Болеслава Матюшкевича – жителів Здолбунова. Тоді ж вона розповіла і про знайомство з Тадеушем Маєвським. У нас немає фотографії коменданта Союзу збройної боротьби на Волині, проте у справі Галини Печкіс зберігся опис його зовнішності, записаний із її слів під час допиту: «Тадеуш Маєвський (по-батькові не знаю), років біля 50-ти, середнього зросту, за національністю поляк, круглолиций, має продовгувату бороду, темний шатен, мешкав у місті Рівному, але де конкретно, не знаю». На тому ж допиті Галина пригадала знайомство з Вітольдом Бідаковським і Станіславом Бонком.

Слідчого цікавили обставини знайомства Галини з Тадеушем Маєвським і представниками Здолбунівського повітового осередку СЗБ–2. Галина розповіла, що в кінці лютого до них на квартиру прийшов невідомий чоловік, який назвався Тадеушем Маєвським. Із того часу він неодноразово бував удома у Печкісів. Як і Ізабелі Печкіс, Галині була відома лише легенда, вигадана Тадеушем Маєвським: буцімто він слюсар і прибув до Рівного в пошуках дружини й синів, зв’язок із якими втратив після початку німецько-польської війни.

Галину арештували як зв’язкову СЗБ–2. І дійсно, на початку березня 1940 р. вона відвозила продукти родині Гліщевських, що жила у Здолбунові. На допиті під тиском слідчого (а методи ведення слідства енкаведистами нині добре відомі) дівчина зізналася, що тоді ж на прохання Тадеуша Маєвського та за допомогою своєї знайомої вчительки Броніслави Маліновської відшукала Станіслава Бонка, котрому повідомила, що Маєвський хоче з ним зустрітися. Невдовзі, як ми вже зазначали, в Рівному на квартирі Печкісів відбулася зустріч Тадеуша Маєвського з Вітольдом Бідаковським.

30 червня 1940 р. Галині висунули звинувачення за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР у тому, що вона була учасницею «антирадянської польської повстанської організації «Звьонзек Валькі Збройней», яка ставила своєю метою повалення радянської влади на території Західної України шляхом збройного повстання і відновлення колишньої польської капіталістичної держави». Однак Галина не визнала себе винною в інкримінованому їй «злочині». На подальших допитах ув’язнена стверджувала, що, виконуючи прохання Тадеуша Маєвського, нічого не знала про діяльність підпільної організації, до якої той належав. Ба більше, вона навіть не отримувала пропозицій долучитися до підпільників.

27 серпня 1940 р. між Галиною та Генриком Соколовським провели очну ставку, на якій з’ясувалося, що Генрик знав Галину лише в лице, оскільки мав із нею коротку розмову, коли приїздив до Рівного на квартиру на вулиці Гоголя, 12.

На судовому засіданні, що відбулося 13–15 листопада 1940 р., Галина підтвердила свої попередні свідчення, наголосивши на тому, що метою її візиту до Здолбунова була не зустріч зі Станіславом Бонком, а відвідини людей похилого віку – Гліщевських, які потребували продуктів харчування. В останньому слові вона просила суд виправдати її. Та, попри аргументи підсудної, вироком Рівненського обласного суду її засудили до п’яти років позбавлення волі та після відбуття покарання в «далеких місцевостях Союзу» за пунктами «а», «б» і «в» ст. 29 КК УРСР обмежили в громадянських правах. Незважаючи на касаційну скаргу адвоката П. Ферапонтова до Судової колегії з кримінальних справ Верховного суду СРСР, де він вказував на той факт, що Станіслав Бонк не зміг пригадати, від кого саме дізнався пароль, за допомогою якого мав зв’язатися з Тадеушем Маєвським, а також на те, що керівники СЗБ–2 підтвердили, що Галина не була завербована до лав організації, вирок суду залишили в силі. Її подальша доля залишається нам невідомою.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 22 червня 1993 р. Галина Печкіс потрапляє під дію ст. І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.