День захисту дітей насправді вже минув, але в Польщі його можна ще раз відсвяткувати, адже саме зараз тут розпочалися канікули, і дітлашня повибігала у двори або роз’їхалася по літніх таборах.
На поляків чекають два місяці свободи! Не те, що в Україні, де учні та вчителі мають битих три місяці халяви (якщо не брати до уваги червневе створення видимості, що вони щось там ніби роблять, миючи парти і перекладаючи книжки на полицях бібліотеки). Не те, що в Тунісі, де канікули тривають півроку (від травня до жовтня) через спеку. У Польщі в нас скромненькі два місяці (з 25 червня до 1 вересня), і це притому, що від початку серпня закладені шкільним приладдям магазинні прилавки і повні підручників книгарні вже не дають людині спокійно радіти літньому відпочинку.
Канікули нагадують про час дитинства й переконують мене в тому, що професія вчителя – це мій вдалий вибір. Закінчивши свій учительський рік, я саме приїхала додому до Польщі. Після повернення тато, як колись, зробив мені на вечерю бутерброди. З маслом і ковбасою. Я вже відвикла від таких комбінацій (їм із сиром і оливковою олією), тож крадькома позбулася їдла, винісши його в садок птахам. У дитинстві було так само, тільки хіба небажані шматки викидалися за сервант у кухні, де в найкращому випадку охайно засихали, а в найгіршому перетворювалися у біореактор, який пахтів дивними запахами з-за меблів. Тож я почувалася як дитина. Як дитина, на яку чекають два битих місяці свободи!
Польські канікули відсьогодні оголошую відкритими! Другого дня зранку виглянула через вікно. Жменька сусідських дітей копирсалася в пісочниці, а одне з них намагалося перевалитися через огорожу, що оточувала двір. «Щасливчики», – подумала, – їм дали трохи простору!» В Україні можна ще погратися на подвір’ї, яке ніхто не пильнує. У Польщі – все рідше, адже оселі стережуть все пильніше й замикають усе щільніше. У Лондоні або Тулузі, де я навчалася, діти, які тиняються вулицями, викликали би підозру. Врешті, там немає таких дворів, як у нас (у Польщі чи Україні)! Не можна переходити з двора у двір, бігати по смітниках, ховатися під сходами, їздити ліфтами, граючись у хованки або наздоганялки. По-перше, все це не так близько і не так уже й доступно. По-друге, з ким? По-третє, навіщо? Діти зустрічаються у школі, куди їх привозять і відвозять назад автомобілями батьки. У Польщі, у великих містах, тепер так само. А в Україні десятилітні дітлахи приходять до мене на уроки самі, а потім самі повертаються додому. «Я маю відпустити їх назад самих?» – запитую, налякана, дорослих перед уроками. «Так, вона вже знає дорогу!» – махає рукою мама. Ставлення українських батьків до питання безпеки ще не сягнуло того рівня, що в Польщі. Пам’ятаю, як їхала в Рівному напханою маршруткою. Увійшла мати з дитиною. Жінка, яка сиділа обіч входу, без питання взяла дитину на коліна. Дитина без протесту вмостилася собі зручненько, навіть не зморгнувши оком. Матір Божа! Та знаючи сучасних європейських батьків, цю жінку одразу звинуватили б у педофілії, а її матір у недогляді за дитиною! Такі часи!
За моїх часів ми просто йшли собі у двір, щоби погратися з іншими дітьми. Так ми проводили більшість канікул. Було лише одне правило: далеко не ходити й повертатися, коли стемніє. Де ж зараз хтось це дозволить? Бійся і ще раз бійся! Ще сусід до поліції зателефонує, що діти без нагляду шморгаються вулицями! А колись, як ставало темно, мама вихилялася у вікно і кричала в темряву на все подвір’я: «Еееваааа, додомуууууууу!» І всі діти знали, що час іти додому! Сьогодні це у нас недопустимо. Бідні діти на повідці під назвою мобільник під недремним оком старших, куди б вони не пішли! Мобільний додаток розповість тобі, де знаходиться твій нащадок, із точністю до квадратного метра! Страшні часи для дітей! Навіть води не можна напитися з однієї пляшки! А колись і жуйку жували компанією (по 10 хвилин на людину), і всі, хто жував, живуть до сьогодні й не померли від жодної страшної хвороби! «Дай вкусити» і «дай ковток» були звичайними проханнями на порядку денному. Пили одну пляшку лимонаду на пів подвір’я та їли одну вафельку. В добу AH1N1 такі маніпуляції виявилися майже гарантовано смертельними.
В Україні ще збереглися конструкції для вибивання килимів, на них ще можна покрутитися. У Польщі ера тих труб минула після реконструкції старих будинків. Сьогодні, якщо хтось хоче мати чистий килимок, йде до спеціальної хімчистки. Але ж усі знають, що це було не для тріпання доріжок і килимків, а для спілкування. Конструкція для вибивання килимків була місцем зустрічі, де людина не тільки вправлялася в акробатиці (хто тут не вибивав зуби?), але й заводила знайомства, вчилася розмовляти, жартувати, сваритися, палити цигарки або по секрету дізнавалася про таємниці з життя дорослих. І так там проходило все літо. І не потрібно було мобільних, моніторингу, набридливо-дбайливої та нав’язливо-контрольної присутності дорослих. Усі, хто так проводив канікули, живуть до сьогодні, почуваються добре й не спилися, не скурилися і ніхто їх не викрав.
В Україні дух безтурботного літа ще можна відчути, дивлячись на біганину та сміх дітей під багатоквартирними будинками. У Польщі такий відпочинок потрохи відходить у минуле. А шкода, бо добре часом мати неорганізовані, незаплановані й незатягнуті на останню гайку канікули. Такі, під час яких ти не повинен обов’язково навчитися пірнати, підкорювати вершини чи підтягнути англійську, а можеш просто побути вільним. І саме таких канікул я Вам бажаю прямо з Польщі!
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 10 РОКІВ ІСТОРІЇ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: УЯВНИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НЕВИДИМІ КОРДОНИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КИМ ТИ Є? СТАРИМ ПОЛЯКОМ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДИКТАНТ-ШОУ «ПО-ПОЛЬСЬКЄМУ»
