«Якщо я поїду вчитися до Польщі, то точно не для того, щоби повернутися в Україну», – говорить хлопець років шістнадцяти, який у червні збирав документи, щоби подати їх в один із польських університетів. Зараз він збирає валізу.
«А, може, після навчання ти повернешся з тим, чого навчився, вкладеш свої знання і досвід в Україні й почнеш бізнес, якого тут ще ніхто не бачив?» – запитую, прагнучи показати юнаку, що світ не починається за 180 км, за Ягодином. «Та ну…» – відповідає він, захоплений зненацька моєю пропозицією.
Те, що молоді українці часто виїжджають до Польщі, мене, як учительку і польку, дуже тішить. Зрештою, мою рідну країну поповнює амбіційна молодь, мотивацією якої найчастіше є не батьківське «я-так-хочу», а радше бажання побудувати стабільне майбутнє, уникнути відсутності перспектив, що набагато сильніше за капризи і забаганки. Крім цього, виші в Польщі, які мають недобір, змагаються за українського студента, а робочі місця, покинуті заробітчанами, що виїхали до Великобританії, чекають на сусідів зі сходу, готових заробляти менше, ніж поляки.
«Ви всі звідси повиїжджаєте, одна я залишуся», – якось пожартувала я, розмовляючи з батьком одного з учнів. Скоріше за все, він не зрозумів, про що я, бо помітила на його обличчі роздратування. «Вам, може, і смішно, але для нас тут немає нічого смішного», – надзвичайно серйозно відповів він.
Мені пригадався один із моїх дорослих учнів і відомий у місті бізнесмен. Гарний і багатий. Один такий у Рівному. Мені було прикро, коли він виїхав до Польщі. Це була втрата для міста, адже виїзд бізнесмена – це завжди відплив інвестицій і капіталу. І як я раділа, коли він повернувся до Рівного й далі продовжив розвивати тут фірму, не покинувши при цьому бізнесу в Польщі. Таких прикладів можна навести багато. Із «Золотим м’ячем», овіяний славою і сповнений досвідом, здобутим у Мілані, вирішив повернутися додому той же Андрій Шевченко. Варто згадати і про братів Кличків, які зробили кар’єру в Німеччині, постійно залишаючись однією ногою в Україні та працюючи для неї.
Після навчання в Україну повернулися кілька моїх учнів, які зайняли посади в судах та державних інституціях – там, де польські дипломи є неабияким козирем для того, щоб отримати роботу. Виїхати на післядипломне навчання намагаються також кілька кандидатів наук із рівненських університетів, адже, здається, стажування у європейському виші є необхідною умовою для подальшої професійної кар’єри.
Пригадалося, як я їхала на навчання до Франції, сповнена цікавості й надій на майбутнє. Пам’ятаю теж повернення – голова переповнена ідеями і планами. Навчання за кордоном – це не лише диплом закордонного вишу. Це ще й широкі горизонти і системи мислення. Я отримала ступінь магістра, а як бонус – свіже мислення. З ним я поїхала у Чехію, а потім в Україну.
Я приїхала до країни, де роботи й роботи. Україні необхідні нові рішення та ідеї. Запуску чекають цілі сектори економіки. Невисока конкуренція дозволяє впроваджувати інноваційні проекти. Тут немає тисняви і щурячих перегонів. Не треба істерично шукати ніші, щоби пропхатися на ринок. Громадянське суспільство, яке тільки твориться, чекає на молодих і гнівних, які «зроблять країну європейською», чекає амбіційних і голодних на успіх, які покажуть, як має виглядати справжній бізнес. Сьогодні в Україні саме час і місце для молоді з польським досвідом, щоби почати існувати і показати, як має бути.
Можна завжди поїхати на готовеньке, залишитися і мати більш-менш стабільне життя. Можна поїхати, повернутися і на європейському досвіді будувати кар’єру. Можна бути єдиним тут, а не одним із багатьох там.
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 10 РОКІВ ІСТОРІЇ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: УЯВНИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НЕВИДИМІ КОРДОНИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КИМ ТИ Є? СТАРИМ ПОЛЯКОМ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДИКТАНТ-ШОУ «ПО-ПОЛЬСЬКЄМУ»
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НА ГРАНИЦІ (ПРАВА)
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВОІСТИНУ БЕЗВІЗ!
