Серед учителів Другої Речі Посполитої, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., про долі яких ми згадуємо в рубриці «Повернуті із забуття», був і Валеріан-Єремія Слівінський із Державної гімназії імені Тадеуша Костюшка в Рівному.

Валеріан Слівінський (у матеріалах справи енкаведисти записали його імʼя як Валерій) народився 1902 р. у Лодзі. Його батько помер 1920 р. Відомо, що мати Валеріана, Юзефа (1880 р. н.), на початку Другої світової війни перебувала на утриманні дітей. Усі вони, Вацлав (1904 р. н.), Казімєж (1907 р. н.), Кароль (1910 р. н.), Збігнєв (1914 р. н.) та Христина (1920 р. н.), проживали в Лодзі.

Валеріан Слівінський закінчив гімназію (очевидно в Лодзі), а 1931 р. – Інститут фізичного виховання у Варшаві. Як довідуємося з архівно-слідчої справи, зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях він пройшов навчання на вчительських курсах.

У 1920–1931 рр. Валеріан Слівінський працював учителем фізкультури в початкових школах Лодзі. 1932 р. перевівся до Рівного, де оселився на вулиці Шемплінського, 18 разом із дружиною Яніною Юзефівною (1907 р. н.) та донькою Ельжбетою (у справі в одному з документів зазначено, що донька мала 6 місяців, в іншому, там, де йдеться про її вік, записано 8, не уточнено натомість, чи мова йде про місяці чи про роки, – ред.).

Маючи вищу освіту, молодий учитель почав викладати фізкультуру в школах Рівного, зокрема в Державній гімназії імені Тадеуша Костюшка в Рівному. Також він був інструктором із навчання всіх учителів фізкультури шкіл, що знаходилися в Рівному та Рівненському шкільному окрузі.

Валеріан Слівінський в юності став харцером. 1934 р. на з’їзді делегатів організації його обрали членом правління Волинського відділу Спілки польського харцерства. У 1934–1936 рр. він займав посаду коменданта Волинської хоругви харцерів, здійснюючи керівництво комендантами повітових осередків організації. Не добувши до кінця трирічного терміну, на який обирали коменданта, в середині 1936 р. Валеріан Слівінський передав цю посаду Леопольду Адамцю. У 1936–1938 рр. він відійшов від активної роботи в харцерській організації, але, незважаючи на це, 1938 р. його призначили секретарем Волинської хоругви харцерів. Обов’язки секретаря передбачали ведення протоколів засідань правління організації, контроль за виконанням рішень, затверджених членами правління, ведення листування з громадськими організаціями повіту щодо надання матеріальної допомоги Спілці польського харцерства.

Під час допитів він характеризував Волинську хоругву харцерів як організацію, що мала на меті патріотичне, спортивне та релігійне виховання молоді незалежно від національної приналежності. За віком її члени ділилися на зухів (діти від 8 до 11 років), харцерів (11–15 років) та скаутів (підлітки віком 15–18 років). За словами Валеріана, до скаутів належали як поляки, так і українці та євреї.

Валеріана Слівінського арештували 31 жовтня 1939 р. (за іншими документами 4 листопада 1939 р.) Він потрапив до рівненської в’язниці НКВС. Підставою для арешту була підозра щодо його участі в польській підпільній організації, створеній на основі об’єднання скаутів, метою якої було збройне повстання проти радянської влади (припускаємо, що мова йде про «Сірі шеренги»).

За час перебування у в’язниці Валеріан отримав ще один пункт до звинувачення – проведення контрреволюційної роботи серед співкамерників. Відбулося це після дискусія серед арештованих, яких утримували в камері № 10, про ставлення польської влади до представників національних меншин, зокрема українців. Свою думку на допиті від 21 березня 1940 р. Валеріан Слівінський висловив так: «В разговоре среди арестованных в камере я действительно отстаивал и доказывал, что польское правительство не притесняло украинское население и украинцам при польской власти жилось хорошо и такое мнение у меня имеется и сейчас, т. к. мне не было известно фактов притеснения украинцев польским правительством, известны были факты хорошей жизни украинского населения».

Співкамерник Валеріана Слівінського, Михайло Гнєдов, на одному з допитів запевняв слідчих, що своїми розмовами Валеріан дискредитував «вождя народів тов. Сталіна». У листопаді 1939 р. у камері обговорювали питання зовнішньої політики Німеччини та Радянського Союзу. Зі слів Гнєдова, Слівінський казав, що «… нет никакой разницы между Германией и СССР, проводится одна и та же политика захвата чужой территории».

Разом із Валеріаном Слівінським у камері впродовж двох місяців перебували Добранчук і Чмелюк (імена невідомі). Обоє потрапили за ґрати за порушення заборонної зони між Західною Україною та УРСР, яка була встановлена після 17 вересня 1939 р. Селяни з колишньої прикордонної зони УРСР вирішили скористатися нагодою і потрапити на територію колишньої Польщі, аби купити наявні там товари, на які в радянській Україні був дефіцит. Вони, одягнені у зношений і рваний одяг, були для Валеріана яскравим прикладом «добробуту» в СРСР. Тому, коли співкамерники затягнули пісню «Широка страна моя родная», Валеріан заспівав її на свій лад, перефразувавши «Где так вольно дышит человек» на «Где так вольно сдохнет человек». Про цей факт відразу довідалися слідчі НКВС.

25 жовтня 1940 р. постановою Особливої наради при НКВС СРСР за ст. 54–11, 54–10 КК УРСР Валеріана Слівінського засуджено до п’яти років позбавлення волі. Термін покарання він відбував в «Івдельлазі».

Шукаючи інформацію про подальшу долю Валеріана Слівінського, ми натрапили на статтю про нього у другому томі виданого в Польщі «Харцерського біографічного словника». Із неї ми довідалися, що героєві цієї публікації вдалося вийти з табору в 1941 р. та вступити до Польської армії в СРСР, тобто Армії Андерса. У 1942 р. він став членом Ради Спілки польського харцерства на Сході, а згодом комендантом цієї організації. Інспектував діяльність польського харцерства в Ірані, Палестині та Єгипті. Продовжував активну видавничу діяльністю (нею, як інформує автор словникової статті, він займався ще в Лодзі та Рівному, видаючи різноманітну літературу для харцерів, – ред.).

Фото Валеріана Слівінського з «Харцерського біографічного словника»

Після війни жив у Лондоні. Активно займався харцерською діяльністю до кінця життя. Помер у 1978 р.

Заключенням Рівненської обласної прокуратури від 4 вересня 1989 р. Валеріана Слівінського реабілітовано.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: НІНА ОССОВСЬКА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛІМПІЙ МАЗУР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МИХАЙЛО ГЛЯСС

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕКСАНДР ЗГЛИНИЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЕДВАРД ХЛЄБІК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ СЦИВЯРСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ БОГДАНОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН СТАВЯЖ