«Мистецтво – це втеча, найшляхетніший наркотик, який може перенести нас в інші світи без негативних наслідків для здоров’я та розуму», – говорив Станіслав-Ігнацій Віткевич.
«Адже ми живемо в жахливу епоху, якої не знала досі історія людства, настільки замасковану певними ідеями, що сучасна людина не розуміє, ким є, в брехні народжується, живе й помирає, і не знає глибини свого падіння».
Художник і фотограф, драматург і романіст, філософ, теоретик і критик мистецтва. Сказати, що він був контроверсійним і викликав сильні протилежні емоції – це все одно, що ураган і торнадо разом взяті порівняти з легенькими повівами вітерця. Станіслав-Ігнацій Віткевич, відомий під псевдонімом Віткацій, народився 24 лютого 1885 р. у Варшаві. Широкий загал завжди вважав його скандалістом. Жив не так, як усі, й так само помер: 18 вересня 1939 р. після звістки про напад Червоної армії на Польщу він скоїв самогубство. Сталося це в селі Великі Озера на Поліссі (сучасна Рівненщина).
Автопортрет, 1938
«Мистецтво (…) – це необхідність розповісти іншим істотам за допомогою Краси про потворність самотнього існування в нескінченному Всесвіті».
Візіонер, який випереджав свій час, та одночасно неймовірно конкретний і докладний пересмішник і гострослов. Проникливість його суджень і апокаліптичних пророкувань продовжує дивувати та захоплювати. Його пізнають чергові покоління, а написані ним слова та намальовані полотна відкривають щораз інші сторони нашої уяви. Він один із небагатьох польських митців, значення яких у світовому мистецтвознавстві не слабне.
Віткацій був гарним чоловіком. Високий, міцної статури, темноволосий, із темним, ніби нахмуреним обличчям, на якому променіли світлі блакитні очі. Погляд мав проникливий, холодний, стальний. І це робило його ще привабливішим. Він не був моногамним – був бабієм. Нікому не обіцяв любові до скону. Не розумів слова «зрада». Братерство душ цінував нарівні з тілесними втіхами. Віткацій дуже подобався жінкам, у нього постійно були романи. Паралельні стосунки й паралельні життя. Він був демонічним, емоційно неврівноваженим, його настрій різко мінявся, але саме в цьому полягала його привабливість. Він умів бути чарівним, але й жахливо вразливим, легко ображався. Безсумнівно, як личить генієві, був непересічним чоловіком, яким багато хто захоплювався.
Ось як про цю видатну людину писав Вітольд Ґомбрович: «Це була дуже сильна особистість, яка аж гнітила своїм блискучим, хоч безрадісним і бентежним, інтелектом, митець із непересічними здібностями, але ніби уражений збоченістю чи способом поведінки, які робили його і в особистому спілкуванні, і в тому, що писав, більш відразливим, ніж привабливим. А проте через роки все більше скидається, що дух часу стає все спорідненішим цьому трагічному духові. Потрібно визнати, що він випередив свій час і що час лише тепер його почав наздоганяти».
«А життя могло би бути таким лепським, таким страшно хвайним: із Каською після цілого дня непосильної роботи бабахнули би собі по великому пиву!»
Його твори точно могли би збагатити доробки навіть найпрацьовитіших митців. Віткевич був художником і письменником. Його тексти дочекалися перекладів понад 30 мовами у всіх країнах Європи, Сполучених Штатах, Південній Америці та Японії. Дуже часто його твори беруть для постановок театральні режисери, спектаклі за Віткацієм можна оцінити на майже всіх сценах світу.
«Із дурнем у розмову не варто встрявати, тож пельку закрийте, і прошу сідати!»
Віткевич був апокаліптиком, якого можна сміливо порівняти з Оруелом. Він володів надзвичайною і приголомшливою ясністю та гостротою бачення. «Митець говорив не тільки те, що цивілізації рівних, ситих і автоматизованих опиняться під загрозою навали «урівнювачів» зі Сходу, Азії та Африки, але й те, що механізовані цивілізації не лише ламкі й піддатливі перед безумством, а й самі беззахисні перед безумцями та психопатами. У світі, який став «глобальним селом», безумство стало заразним і повсюдним. У цьому великому селі, де все відбувається одночасно, раптом усе стало можливим», – писав критик Ян Котт.
На портретах, які малював Віткацій – таких для нього характерних і дуже виняткових – зафіксовані певні таємничі символи. По них можна здогадатися про стимулятори, які автор вводив у свій організм під час того, як працював над цими творами. Малюючи портрети, Віткевич латав не тільки власний бюджет, але й підтримував пансіонат матері, що підупав, також регулярно надсилав гроші дружині у Варшаву. Отож, збережені на фотографіях загрозливі гримаси митця були лише маскою напоказ, яка приховувала сутність доброї і чуйної людини, якою він був насправді.
Цікавим є те, що Віткацій не вважав портрети творами справжнього мистецтва, але саме вони стали найважливішими й найбільш упізнаваними серед його малярських звершень. Написані в пастельній техніці, вони захоплюють, хвилюють і вражають донині. Портретна фірма, заснована митцем, мала свій гумористичний статут, у якому Віткацій, зокрема, забороняв клієнтам у будь-якій формі критикувати створені портрети, зберігав за собою право малювати без свідків і зобов’язував замовника беззастережно дотримуватися пунктуальності, «адже очікування негативно впливає на настрій фірми і може погано вплинути на виконання твору». Він звертав теж увагу на те, що жіночі портрети з відкритими плечима коштуватимуть дорожче на 1/3 вартості роботи за кожну відкриту руку.
Віткевич розміщав на своїх портретах численні примітки. Серед них був тип портрету, дата, підпис автора, часом авторський коментар та перелік речовин, які вживав митець. Якщо йдеться про типи, то їх було п’ять. Наприклад, про тип А Віткацій частенько говорив, що він найбільш «вилизаний» з усіх типів, оскільки досить точно відтворює модель. Працюючи над таким портретом, митець не намагається передати характер конкретної особи. Замість особистості акцент тут ставиться на вроді, адже Віткацій вважав, що жінки бажали мати портрети саме типу А. За моделлю він часто малював буйне, фантастичне тло.
Спокушення Святого Антонія, 1921
Про життя і творчість Станіслава Ігнація Віткевича можна писати безкінечно. Однак краще завершити опис так само несподівано, як і скінчилося його життя, і найліпше його власними словами: «Більше мені нічого сказати, й ніхто не зможе мене змусити це зробити. Проституток милосердя в нас суворо заборонили. Людство розпустилося. Якщо ми із цим не справимося, то офіційно повернемося до тортур».
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ ПОДКОВИНСЬКИЙ – ХУДОЖНИК БАГАТЬОХ І ЛИШЕ ОДНІЄЇ КАРТИНИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВРУБЛЕВСЬКИЙ – БУНТІВНИК, ЛЕГЕНДА ПОЛЬСЬКОГО СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВІЧНИЙ ШУКАЧ ТАДЕУШ МАКОВСЬКИЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПЬОТР МІХАЛОВСЬКИЙ – РОМАНТИК У СЛУЖІННІ НЕЗАЛЕЖНІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МАГІЧНИЙ СВІТ ЮЗЕФА МЕГОФФЕРА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЯЦЕК МАЛЬЧЕВСЬКИЙ – МАНІЯ СМЕРТІ Й ЛЮБОВ ДО ЖИТТЯ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АРТУР ҐРОТТҐЕР – ХУДОЖНИК НЕЗАЛЕЖНОЇ ПОЛЬЩІ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КОССАКИ – ДІД, БАТЬКО І СИН
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МАЛА ВЕЛИКА ЛЮДИНА – ЯН МАТЕЙКО
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: А ЯК АССАМБЛЯЖ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Б ЯК БЕКСІНСЬКИЙ ЗДЗІСЛАВ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Ц ЯК ЦИБІС ЯН
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Д ЯК ДУНІКОВСЬКИЙ КСАВЕРІЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕРНО ЕРБ – НЕПРОСТИЙ ХУДОЖНИК ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: Ф ЯК ФАЛАТ І ФАНГОР
