Хочемо порекомендувати Читачам біографічні книги. Чому їх варто прочитати?
Бо вони представляють світ в особистісному вимірі й одночасно допомагають зрозуміти хитросплетіння історії, відтінки і грані певного відрізка подій конкретної країни, народу, міста чи регіону.
Вони теж розповідають про кожного з нас, про людину, яка свій час між народженням і смертю наповнює змістом: війною, боротьбою, любов’ю і ненавистю, духом і матерією. У статті рекомендуємо видання, присвячені Мареку Едельману.
Кавалер ордена Білого орла Марек Едельман є героєм виданої в 1976 р. книги Ханни Краль «Встигнути перед Господом Богом». Вона розповідає про Едельмана-повстанця і Едельмана-лікаря, кардіохірурга, який змагається з Богом під час повстання у Варшавському гетто, а згодом як кардіолог, продовжуючи життя важкохворим пацієнтам. Варто її прочитати кожному, хто намагається зрозуміти, як став можливим Голокост і якою великою може бути людина, котра знає, що загине в нерівній боротьбі з гітлерівцями, але все-таки бореться за власну гідність, незважаючи та те, що сили окупанта переважають.
Сам Марек Едельман теж написав книжку «Гетто бореться». Він описав у ній перебіг повстання з перспективи учасника й одного з небагатьох уцілілих у цьому єврейському спротиві, який донині залишається в пам’яті потомків. Одразу ж після Другої світової війни він показав у книзі власне бачення цього трагічного повстання. У 2015 р. вийшло друком друге видання з історичним коментарем Міхала Трембача, скерованим до молодих читачів, для яких ті події здаються віддаленими та майже нереальними.
Усім, хто цікавиться детальною біографією Марека Едельмана, варто прочитати книжку Вітольда Береся і Кшиштофа Бурнетки «Марек Едельман. Життя. Просто». На її основі зняли фільм під тією ж назвою. Трейлер можна знайти тут.
Марек Едельман і Руді Ассутіно написали книгу-інтерв’ю «Страж: Марек Едельман розповідає», в якій герой розказує про Бунд, Голокост, повстання у Варшавському гетто, роботу лікаря, важке життя в комуністичній Польщі, боротьбу в антикомуністичному підпіллі та життя уже в незалежній Польщі після 1989 р.
У Центрі діалогу в Лодзі можна до кінця цього року оглянути виставку, присвячену головному герою цієї публікації. 2019-й є в Лодзі Роком Марека Едельмана. У відкритті експозиції брала участь сім’я громадського діяча (син, дочка, внук і правнучка), а також посол Франції П’єр Леві.
Професор Ян Карський, зв’язковий підпілля, так сказав про лікаря: «Марек Едельман – найшляхетніший із найшляхетніших. Він шляхетний і мудрий, а це рідкісне сполучення».
Думки Марека Едельмана:
«Десять заповідей – це теорія. Дотримуються їх залежно від обставин. Роблять добре або погано в найкращій вірі. (…) Моя узагальнена заповідь могли би звучати так: усе треба робити в найкращій вірі. Коли не робиш чогось у найкращій вірі, то із найкращих речей можуть вийти найгірші. А коли робиш щось у добрій вірі, то маєш спокійну совість».
«У гетто жоден із моїх друзів і знайомих, ніхто з мого оточення не шукав Бога – всі лише ненавиділи Гітлера. Що це за Бог? Він не існує, бо в такому разі де Він? Якщо Бог наказує вбивати людей, то Бога немає. Хто зважав на такі речі? Ти знав, що коли стріляють, то треба втікати, аби в тебе не поцілили. Що це має спільного з Богом?»
«Уся біда полягає в тому, що людина – зла. (...) Правда в тому, що десять заповідей впровадили для людської моральності примусово».
«Ви не знаєте, що таке голод… Такий голод, що мужик не має що їсти, і коли йому дають харчі, то він, звісно, надіється. Він логічно розмірковує: якщо йому дадуть їсти, це означає, що він потрібен, що він іде на роботу, а не на смерть, бо якби мав іти на смерть, йому б не дали їжі. (...) Особисто мені пощастило, що я не відчував голоду».
«Чи це взагалі можна назвати повстанням? Адже йшлося про те, щоб не дати себе прикінчити, коли за нами прийшли. Йшлося лише про спосіб вмерти».
«Чому ніхто мене не питає, чи в гетто була любов? Чому це нікого не цікавить? Про любов у гетто хтось повинен зняти фільм. Це вона дозволяла продовжувати жити».
«Хороший лікар – це той, хто гляне на пацієнта й побачить таке, що йому щось нагадає. Отож, треба володіти здібністю асоціювати і спостерігати. Коли я працював у кардіологічній клініці на вулиці Стерлінга, взимку там було страшенно холодно. На батареї позаду мене сиділи п’ять-шість студентів чи студенток. Хтось відкривав двері. Пацієнт. Отож, я їх запитую: «Що в нього?» Треба було на око визначити хворобу, бо один симптом про багато що свідчить (...). Це і є здібність асоціювати і спостерігати, а не якийсь там надприродний дар (...). Треба вміти спостерігати за людиною. Ні! Треба хотіти».
«КОР («Комітет охорони робітників», – ред.) був тим самим, чим Бунд (єврейська соціалістична організація, – ред.) у часи моєї молодості. Для мене це було продовження, ті ж самі цінності: братерство, соціальна справедливість, ненависть до диктатури. Ідеали Бунду перейняв КОР і потім передав їх «Солідарності».
«Людство домовилося, що померти зі зброєю в руках красивіше, ніж без зброї. Тож ми підпорядкувалися цій домовленості».
«Я провів 400 тис. людей на смерть… Ці люди, які пішли в газові камери, повелися не менш героїчно за тих, що воювали зі зброєю в руках».
«Не можна будувати власне щастя на нещасті інших».
Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ОЗНАЙОМСЯ ІЗ КВІНТЕСЕНЦІЄЮ ПОЛЬСЬКОЇ РОЗВАЖАЛЬНОЇ МУЗИКИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: «MIŚ» І «PSY», АБО «ОЦЕЙ У ДЗЕРКАЛІ – ЦЕ, НА ЖАЛЬ, Я»
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КУЛЬТОВА ТРИЛОГІЯ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: РЕЙС У НІКУДИ В ДУРМАНІ СОЦІАЛІСТИЧНОГО АБСУРДУ
