Юзефа Чапського, худорлявця зростом як двометрова тичка для гороху, завжди одягненого у просторе вбрання, інтелектуала з посмішкою дитини, роками вважали передусім письменником.
Перша асоціація, яка виникала на згадку про митця, неодмінно стосувалася однієї з найбільш упізнаваних його книг – «На нелюдській землі», яка назавжди увійшла в канон табірної літератури. Він помістив у ній разючу розповідь про долі польських офіцерів, ув’язнених, а потім розстріляних НКВС. На подібні книги можна натрапити в доробку Олександра Солженіцина («Архіпелаг ГУЛАГ») або Густава Герлінга-Грудзінського («Інший світ»). Крім того, після закінчення Другої світової війни, в 1945 р., разом із Єжи Ґедройцем та Густавом Герлінгом-Грудзінським Чапський брав участь у заснуванні Літературного інституту, багато років був коментатором і публіцистом у місячнику «Культура», редакція якого містилася у Мезон-Лаффітт під Парижем. Тож ярлик критика, есеїста, прозаїка був цілком виправданий. Його численні публікації на шпальтах багатьох видань, зокрема лондонського «News» та французького «Prévues», спричинили те, що як у Польщі, так і за кордоном його почали вважати моральним авторитетом.
Книга Чапського «На нелюдській землі», видана в Україні
Із візуальним мистецтвом, яким є малярство, Юзеф Чапський пов’язаний теж завдяки літературним есе. Митець порушував у них теми, які стосувалися рисунка, техніки виконання. Писав про творців, стилі, рішення й ефекти, які створювалися на полотнах митців, способи сприйняття оком і мозком, смаки публіки, а також самих художників і торгівців живописом.
Анета Вятр у своєму есе «Юзеф Чапський, постать митця» писала про нього так: «Йому судилася куля в потилицю, проте за щасливим збігом обставин він дожив майже до ста років, щоби дорогою стати свідком убитих товаришів і обвинувачувачем їхніх катів із «нелюдської землі». Судилася йому сліпота, але на взірець Баха і Бетховена, П’єра делла Франческо і багатьох інших він створив шедевр, сповнений світлом і барвами, ще перед тим, як зануритися в темряву, і таким чином ошукав долю й подолав слабкості. Судилися йому зневіра і в перо, і в пензель («Я не народився художником…», «по суті я вважаю себе дилетантом», – повторював він багаторазово через свою вроджену скромність), але, підтримуючи пензель пером, як і чуттєвість інтелектом, він для кількох поколінь став наставником і авторитетом, великим художником і глибоким теоретиком мистецтва, визнаним письменником і публіцистом».
Як художник Чапський, так як і багато його сучасників, піддався всемогутній магії кольору. Він був, може, трохи бунтівним, проте все ж капістом. У своїй любові до використання кольору робив особливий акцент на те, як колір діє на глядача. Експресія кольорових, яскравих плям, обведених чітким контуром, мала надзвичайно сильним чином впливати на відчуття. Митцю подобалося вводити у свої роботи позірні дисонанси й несумісності. У спостерігача мало складатися враження, що кольори конфліктують між собою, не пасують одне одному.
Картина «Чоловік на виставці», 1959 р.
Композиції полотен Чапського теж важко віднести до стандартних. Митець дозволяв собі незвичайну вільність у цьому питанні, фігури на його картинах бували деформовані, зображені зі скороченої перспективи. Отриманий таким чином візуальний ефект ставав дещо гротескним і через це надзвичайно оригінальним. Пізніші роботи художника, особливо післявоєнні, значною мірою пов’язані зі звичайною, пересічною, можна сказати, сірою людиною. Бетонна пустеля міста і самотня людська постать. Така зміна могла бути результатом травматичних воєнних переживань Чапського. Наратив картин стає спокійнішим, але одночасно в ньому з’являється більше смутку. Своєрідна позірна дисгармонія із завжди усміхненим і привітним митцем.
Тож ким насправді був Юзеф Чапський? Мислителем? Письменником? Художником? Солдатом? Може, небанальною, винятковою, трохи хаотичною і дивною, несхожою на нікого, повною суперечностей людиною. Кимось, хто вніс вагомий внесок у розвиток мистецтва і для багатьох поколінь став моральним авторитетом.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ФРАНЦІШЕК ЖМУРКО – САЛОННИЙ ХУДОЖНИК
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ СЛЕВІНСЬКИЙ – ПОЛЬСЬКИЙ ГОГЕН
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕДВАРД ОКУНЬ – (НЕ)ЗАБУТИЙ ХУДОЖНИК
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ОЛЬГА БОЗНАНСЬКА – «СІРА ХУДОЖНИЦЯ»
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ПОНГОВСЬКИЙ – ХЛОПЕЦЬ ІЗ ПЛАКАТОМ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: МИСТЕЦТВО – ЦЕ ВТЕЧА
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ВЛАДИСЛАВ ПОДКОВИНСЬКИЙ – ХУДОЖНИК БАГАТЬОХ І ЛИШЕ ОДНІЄЇ КАРТИНИ
ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВРУБЛЕВСЬКИЙ – БУНТІВНИК, ЛЕГЕНДА ПОЛЬСЬКОГО СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА
