Священник із Волині став духовним батьком для десятків тисяч жителів Поділля, а плоди його служіння помітно й досі.

Антоній Хоміцький народився 9 квітня 1909 р. у селі Самулкі-Дуже неподалік Білостока. Він був найменшою – дев’ятою – дитиною в сім’ї Юзефа Хоміцького й Аполлонії Сталевської. Навчався у Володимирі-Волинському, після отримання атестата зрілості вступив до Луцької духовної семінарії. 15 червня 1935 р. луцький єпископ-помічник Стефан Вальчикевич рукоположив Антонія Хоміцького у священники. Нововисвяченого отця призначили вікарієм парафії в Рівному. Молодий і енергійний священник був одночасно катехитом, харцерським, військовим і в’язничним капеланом. Ревність і здібності отця Антонія не залишилися непоміченими – 23 грудня 1937 р. єпископ Адольф-Петро Шельонжек призначив його парохом у Клесові. Парафія разом із навколишніми селами нараховувала 2400 католиків, тому дерев’яної каплиці Святої Варвари їм не вистачало. Отець Антоній почав будівництво нового костелу, але його так і не закінчили: в 1939 р. прийшли совєти, за ними в 1941 р. – німці, в 1943 р. – сумнозвісна Волинська різня. Пароху доводилося дбати про свою паству за дуже непростих обставин, але він її не покинув. У Клесові був центр польської самооборони, сам Хоміцький під псевдо «Рох» співпрацював із Армією Крайовою, завдяки чому вдалося вберегти парафіян від знищення.

16 лютого 1945 р. отця Антонія арештував НКВС. Після року слідства він отримав вирок – 10 років таборів. Із початку лютого 1946 р. священник перебував у таборах Воркути, а 27 квітня 1947 р. отця звільнили. Це стало можливим завдяки перегляду справи на підставі заяв керівників радянських партизанських загонів, які засвідчили, що отець Антоній допомагав їм під час війни. Пропозицію повернутися до Польщі Хоміцький відкинув – вирішив служити католикам на території СРСР. Із 1947 р. до 1955 р. був парохом у Полонному (Хмельницька область), із 1955 р. до 1958 р. – у Шаргороді (Вінницька область), а з 1958 р. до смерті в 1993 р. – у Мурафі Шаргородського району.

Ось так виглядає коротка біографія отця Антонія Хоміцького, священника Луцької дієцезії. За сухими фактами і датами важко побачити людину, тож спробую розповісти те, що знаю про нього.

Уперше отця Антонія я побачив, мабуть, коли мені було десь років 5–6. Ця подія яскраво врізалася в пам’ять, адже я тоді вперше побачив ксьондза, міністрантів, посипачок, хоругви, почув, як грає орган. Ми поїхали на месу в Мурафу, що за 12 км від мого рідного Шаргорода. Хоча в нас теж був костел, до нього мої батьки не ходили, бо за це в ті часи по голівці не погладили б.

Це була урочистість Успіння Пресвятої Діви Марії. В мурафському костелі й голці не було де впасти, люди не вмістилися навіть на подвір’ї, тому стояли за огорожею. Дітей, які пройшли в костел, пропихали наперед. Це робили з двох причин: щоб ніхто зайвий дітей не бачив, а ще там, оскільки було трохи більше простору, було чим дихати. Я стояв неподалік від амвону, з якого ксьондз Антоній виголошував проповідь. Він запам’ятався мені високим, плечистим, із гучним голосом – тоді у храмах мікрофонів ще не використовували. 

Амвон у мурафському костелі

Можу з власного досвіду сказати, що в ті часи авторитет будь-якого католицького священника в нашій місцевості був абсолютним, але у вірян авторитет Хоміцького був, мабуть, майже таким же, як у Папи Римського. Та й усі навколишні священники слухали його порад, тож отець Антоній отримав прізвисько «Патріарх Поділля». Поважала його навіть влада, тому всі найважчі релігійні питання узгоджував із нею саме Хоміцький.

Потім я зустрічався з отцем Хоміцьким ще кільканадцять разів, вже у старшому віці, але, звісно, близько знайомими ми бути не могли. Проте мені випало співати у шаргородському парафіяльному хорі, яким керував Евгеніуш Сварцевич – найближчий товариш отця Антонія. Їхня дружба тривала із 1950 р., коли молодий пан Генек приїхав на запрошення панотця працювати органістом до Полонного. Згодом разом із отцем Хоміцьким перебрався до Шаргорода, а потім до Мурафи. Евгеніуш Сварцевич живе зараз у Мурафі і, попри поважний вік (він народився у 1926 р.), продовжує виконувати служіння органіста.

Ксьондз Антоній Хоміцький із сім’єю Евгеніуша Сварцевича – дружиною Леонардою, дочкою Кристиною і сином Ришардом

Я спеціально приїжджав до нього у 2017, щоб узяти інтерв’ю. Він подарував мені свій 100-сторінковий рукопис зі спогадами про своє життя та роботу органіста, щонайменше половина сторінок присвячена отцю Антонію Хоміцькому.

Рукопис пана Генека

Є там про нього й такі слова: «Своєю покорою, добротою і турботою притягував до себе як віруючих людей, так і невіруючих. Всі його любили і шанували. Отець Антоній був дуже вразливий на людські потреби. Коли хтось приїжджав з іншої місцевості, спочатку відправляв його на кухню випити чаю і лише потім вирішував справи. Коли хрестив дітей, завжди намагався підтримувати родини, у яких ця дитина була не єдиною. Давав їм часом по 100 рублів, що на той час було великою сумою: пожертва з однієї служби була 10–15 рублів. Сам священник жив дуже скромно. На сніданок у нього часто були картопля в мундирах і молоко. Вдягався погано. Зимою носив потерту шапку, яку я залишив собі на пам’ять. Окрім душпастирської праці, багато часу присвячував молитві. Коли я заходив до його кімнати, то найчастіше заставав його з розарієм у руці. Пізно ввечері на самоті довго молився в костелі перед Пресвятими Дарами. Мав власний стиль праці, був досконалим душпастирем, який вмів зав’язати діалог з вірними».

Підтверджує ці слова виписка із секретного інформаційного звіту 1960 р. від уповноваженого у справах релігійних культів при Вінницькому облвиконкомі: «Ксьондз Хоміцький Антон Йосипович, 1909 р. н., – енергійний, добре підготований, красномовний. Має великий вплив на віруючих. Намагається добре провести богослужіння, урочисто. Його служба приваблює сотні і тисячі віруючих із багатьох районів [Вінницької] області і навіть з-поза неї».

Попри різні перешкоди з боку влади, отець Антоній ревно виконував своє служіння і стояв на сторожі віри та моралі довіреної йому пастви. Також відвідував у пастирських поїздках католиків в інших місцевостях, ніс їм слово Боже і таїнства Церкви. Завдяки стійкості волинського священника десятки тисяч подолян зберегли католицькі традиції в часи комуністичного режиму.

Зліва направо: стоять Антоній Хоміцький, Юзеф Кучинський, Броніслав Джепецький, Мартиніян Дажицький OFM,
сидять Антоній Ягловський і бл. Владислав Буковинський.
Усі ці священники, за винятком Дажицького, з Луцької дієцезії.
Фото зроблено в травні 1970 р. у Мурафі

Отець Антоній служив Богові та вірянам аж до останнього подиху 13 травня 1993 р. Похований священник одразу біля входу на мурафський католицький цвинтар, тож кожен, хто йде провідати могили своїх рідних, обов’язково проходить біля хреста із портретом Хоміцького.

Могила отця Антонія

Плоди його невтомної праці помітно й сьогодні. Зараз Мурафа – найбільша сільська парафія України із понад 6 тис. вірян, із неї походять десятки священників та монахинь.

Мурафський костел

Головний вівтар

Анатолій ОЛІХ

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

ЛУЦЬКИЙ ПАРОХ, АПОСТОЛ КАЗАХСТАНУ

70 РОКІВ ТОМУ ПОМЕР ОРДИНАРІЙ ЛУЦЬКОЇ ДІЄЦЕЗІЇ АДОЛЬФ ШЕЛЬОНЖЕК