Більшість польських учителів потрапили до радянських в’язниць як офіцери Війська Польського за звинуваченням в активній боротьбі з революційним рухом. Не став винятком і Юзеф Каік, учитель із колонії Прурва.
Народився Юзеф Каік 1907 р. у селі Томніце (нині Кротошинський повіт Великопольського воєводства). Його батьки Антон Гнатович (1870 р. н.) та Людвика (1875 р. н.) були селянами. Відомо, що на початку Другої світової війни вони мешкали на окупованій Німеччиною території.
Юзеф закінчив гімназію. Про його подальше навчання відомості відсутні. З архівно-слідчої справи дізнаємося, що 1928 р. його призвали на строкову службу й відразу скерували на навчання у школі підхорунжих у Кракові. Наступного року, після закінчення навчання, військовика направили на двомісячне стажування у Вадовицях (нині Малопольське воєводство). Після його проходження Каіка демобілізували. Згодом він повернувся до колонії Прурва у Володимирецькій гміні Сарненського повіту, де вчителював ще до призову. Звання підпоручика резерву отримав 1932 р. після літніх навчань, які проходили спершу в Ковелі, а пізніше в Пінську.
На початку німецько-польської війни Юзефа Каіка призвали до війська. На війні він пробув до поразки Війська Польського у Вересневій кампаній.
Каік знову повернувся до Прурви, влаштувався на роботу тепер уже в радянській школі. Очевидно, згодом селяни обрали його головою сільської ради, однак, як довго він перебував на цій посаді, невідомо. На момент арешту він знову працював учителем.
Юзеф мешкав разом із дружиною Стефанією Францівною (1911 р. н.), яка теж вчителювала у Прурві. Подружжя виховувало двох доньок Аліну (в іншому документі – Галину, 1936 р. н.) та Христину (1938 р. н.).
Юзефа Каіка арештували 9 квітня 1940 р., під час весняної хвилі ув’язнення польських учителів. Під час слідства, яке завершилося 22 серпня 1940 р., та до оголошення вироку він перебував у в’язниці НКВС у Рівному.
У слідчій справі збереглася «Анкета на керівний склад колишньої польської армії», заповнена ним 5 листопада 1939 р. у Сарнах. Пізніше постановою оперуповноваженого Володимирецького райвідділу НКВС від 20 травня 1940 р. цю анкету долучили до доказової бази, «как имеющую существенное значение». Радянська репресивна система сама продукувала документи, які згодом використовувала для репресій.
Уже 31 травня 1940 р., після кількох допитів, у справі Юзефа Каіка підготували обвинувальний висновок, за яким йому інкримінували злочини, передбачені ст. 54–13 КК УРСР (активна діяльність проти революційного руху). Вчителя вважали винним у тому, що він «був поручиком резерву колишньої польської армії».
Однак 5 серпня 1940 р. слідчий процес поновився. Тепер слідство розгорталося довкола політики ополячення українського населення, яку буцімто проводив Юзеф Каік. Знайшлися свідки, які запевняли, що вчитель радив їм прийняти католицьку віру для того, щоб придбати землю. Серед них – Остап Паньковець, якому вчитель нібито пропонував стати католиком, щоб отримати грошову позику від держави. Цю інформацію підтвердив Іван Васьковець, селянин-бідняк, якого радянська влада звільнила з польської в’язниці. Також він свідчив, що, ставши головою сільради, Каік на загальних зборах селян заявив, що тепер усі помруть від голоду, бо всі більшовики голодують. На очних ставках зі свідками Юзеф заперечував усі наведені ними факти.
Арештованих учителів зазвичай звинувачували в приналежності до ворожих радянській владі організацій. Юзефа підозрювали в тому, що він очолював осередок Стрілецького союзу у Прурві. Проте ув’язнений запевняв слідчого, що не був ні керівником, ні членом цієї організації. Його лише залучали до ведення культурно-просвітницької роботи серед стрільців. Зокрема, він навчав їх читати й писати, розучував із ними пісні.
Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 2 листопада 1940 р. Юзефа Каіка засуджено до восьми років виправно-трудових таборів. Термін покарання в’язень відбував у «Івдельлазі».
На основі Указу Президії Верховної Ради Юзеф Каіка амністували як польського громадянина, про що свідчить посвідчення, видане йому 9 вересня 1941 р. Управлінням НКВС у Свердловській області. Згідно із цим документом, колишній в’язень поїхав до Джетигара Кустанайської області.
Заключенням прокуратури Рівненської області від 4 грудня 1989 р. Юзеф Каік потрапляє під дію ст. І Указу Президії Верховної ради СРСР від 16 січня 1989 р. «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, які мали місце в період 30–40-х і початку 50-х рр.»
Подальша доля Юзефа Каіка нам не відома.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН-ЕДМУНД КІНАШ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РОМАН БАКІНОВСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БОЛЕСЛАВ КУЧИНСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КАЧМАРЕК
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОНІЙ ВЕБЕР
