На Рівненщині вийшов переклад українською мовою книги спогадів Реґіни Шабловської-Лютинської «Мізоч безповоротньо минулої минувшини».

Книгу переклав краєзнавець Андрій Климчук, а відповідальними за випуск були Роман Михальчук та Іванна Єрейська, відомі своїми краєзнавчими дослідженнями з історії Мізоча.

Реґіна Шабловська могла би бути моєю сусідкою, якби мешкала в Мізочі у 80–90-х рр. або якби я жила там у 30-х. Будинок моїх батьків розташований через дорогу від місця, де був білий будиночок, у якому мешкала родина Шабловських. Десять років тому, отримавши від кандидата історичних наук Романа Михальчука перше видання книги польською мовою, ми з батьками й сусідами довго роздивлялися фотографії з приватного архіву пані Шабловської, читали польський текст, не завжди розуміючи, про що йдеться. Книга місяцями мандрувала родинами мізочан. Кожен згадував своє. Мій тато Микола Андрійович Талах працював на цукровому заводі з Нарцизом Дащенком, який управляв маєтком Карвіцьких. Пан Дащенко часто ділився спогадами про часи своєї молодості, про роботу в маєтку, від якого до сьогодні збереглися лише окремі фрагменти, а про колишню розкіш нагадують тільки руїни паркової оранжереї.

Фото цукрового заводу викликали жваве обговорення його колишніх працівників. Завод перестав функціонувати ще у 2000 р. Кожен згадував, що в якому приміщенні знаходилося. Помітили, що полігон із розвантаженим цукровим буряком у радянський час був перенесений і став значно більшим. Теперішня картина заводу, очевидно, вразила би авторку книги. За кілька останніх кілька років горе-власники зрівняли його із землею, лишивши лише гори будівельного сміття.

Не залишилося й каменю на камені від палацика Марії та Єжи Запольських у Стублі, життя яких так детально описує пані Шабловська. Нині про колишніх господарів нагадують тільки кущі ще донедавна екзотичних рослин. Недалекоглядні мешканці Мізоча й довколишніх сіл розібрали залізницю, а колись розкішне приміщення залізничного вокзалу стоїть напівруїною із замурованими вікнами.

До шести років я з батьками жила в гуртожитку цукрового заводу, раніше це була казарма ескадрону Корпусу охорони прикордоння в Мізочі. Реґіна Шабловська з теплом згадує про копівців, у яких всюди панував порядок, та їхніх коней. Я ж згадую, як зграя дітвори збиралася на коридорі в гуртожитку. Великим щастям було потрапити в підвал під будинком, де окремі мешканці мали комірки зі справжніми скарбами, як мені тоді здавалося. Дорослі забороняли нам виходити на балкон гуртожитку, старожили розповідали, що колись із того балкона впав польський офіцер і вбився.

Такі спогади про минуле Мізоча та рефлексії над його сьогоденням книга Реґіни Шабловської-Лютинської, щедро пересіяна унікальними знімками, викликала в багатьох читачів, пов’язаних із цим містечком.

Тетяна САМСОНЮК

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

У РІВНОМУ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ДВОТОМНИК «ЗДОЛБУНІВ»

У РІВНОМУ ВИЙШОВ НОВИЙ НОМЕР «АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ ВОЛИНІ»