Триває XXI століття. Люди освоюють космос, у складному світі природи виявляють закони і принципи, які ним керують, і використовують їх на благо соціуму. Працюють над вакцинами, ліками, сучасними технологіями і ламають собі голови над тим, щоб життя на Землі стало безпечнішим, тривалішим і кращим.
Ці мудрі та чуйні істоти докладають усіх старань і чинять дива, щоби час, який їм судилося провести на цій планеті, був, наскільки це можливо, гарний і радісний. Час, коли чути сміх, а не пронизливий крик і плач скривджених жінок, чоловіків і дітей.
І ось у цю епоху добробуту Європи, епоху нових технологій і штучного інтелекту, починається війна. Кордони суверенної держави, незалежної України, порушує здичавілий загарбник, бомбардуючи, руйнуючи, грабуючи і ґвалтуючи.
Інтернет переповнений знімками і відеороликами біженців, зображеннями закатованих і вбитих, які лежать немов нерухомі закривавлені ляльки на вулицях знищених дощенту міст, містечок і сіл. У голові відкладаються чергові повідомлення про жахливі події, факти, від яких стигне кров у жилах, звістки, після яких кожна нормальна людська істота кам’яніє в німому шоці.
Наочні свідки передають світові новини, від яких стає дибки волосся на голові. І кожна нормальна людина, а нею не є російська тварюка з автоматом, дивлячись на картину бездумного і брутального знищення, переживає цілу палітру емоцій, від гніву й ненависті до жалю, розпачу і цілковитого безсилля перед таким терором.
І коли чую, що якийсь український солдат говорить, що російських бандитів потрібно перестріляти мов качок, то ловлю себе на думці, що немає в мені співчуття ані до вбитих росіян, ані до їхніх сімей. Чому? Тому що хвилину тому я чула, як якісь там Пєсков, Лавров і патріарх Москви Кирило говорили про миротворчу місію, українську провокацію, моторошні постановки і вбивства власних громадян армією України.
Для них ніщо супутникові знімки чи фото, відеозаписи і покази свідків. Це все фейки. Вони знають краще. За їхніми слова, Росія – добра і мирно налаштована до світу країна, у словнику і Конституції якої взагалі немає терміну кривдження інших. Це вже просто не вміщається в голові.
Це не вміщається в голові (to nie mieści się w głowie), тобто абсолютно неприйнятне і незрозуміле для нормальної людини явище.
Ламати собі голову (łamać sobie głowę), тобто дуже інтенсивно над чимось розмірковувати.
Чинити дива (dokonywać cudów), тобто робити щось надзвичайне, дуже складне.
Знищений дощенту (zniszczony do spodu), тобто повністю й безповоротно.
Факт, від якого стигне кров у жилах або стає дибки волосся на голові (fakt mrożący krew w żyłach або jeżący włosy na głowie), – щось страшне, жахливе, те, що навіть уявити неможливо.
Закам’яніти (skamienieć), тобто перебувати в цілковитій нерухомості, викликаній раптовою подією або інформацією, що шокує.
Перестріляти мов качок (wystrzelać jak kaczki), тобто дуже просто.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
