Радісний щебет птахів, відчутне на дотик лагідне тепло сонячних променів, яке жене по блакитному небу кавалькади вже не сірих хмар, а білих пухнастих хмаринок. Нові поклади енергії, всюдисуща зелень свіжих одеж світу і надії на краще завтра… Як не любити весну? Безперечно, любили її також польські митці зламу ХІХ–ХХ ст.
«Dzisiaj rano niespodzianie zapukała do mych drzwi
Wcześniej niż oczekiwałem przyszły te cieplejsze dni
Zdjąłem z niej zmoknięte palto, posadziłem vis-à-vis
Zapachniało, zajaśniało, wiosna, ach to ty (…)»
Із пісні Марека Грехути «Wiosna, ach to ty»
Юзеф Хелмонський – це, безсумнівно, один із найбільш характерних майстрів палітри і пензля, який всеохопне могуття природи розумів як еманацію Бога. Він був надзвичайно проникливим спостерігачем, можна навіть сказати, підглядачем динамічних змін весняного світу. Ця пора року в його баченні являється під видом просторих лук, лісів і полів, як на полотні «Весна. Калюжниці» або «Весна. Потічок». Силуети лелек, які велично пропливають небом, доповнюють сільську картину загублених серед свіжозораних нив селянських хат («Лелеки»).
Юзеф Хелмонський, «Лелеки». Public domain
Фердинанд Рущиц, хоч у своїх творах часто порушував звичайні теми, скажімо, малював людей і тварин за роботою на ріллі, та завжди зосереджувався на створенні незвичайного настрою. Він умів, використовуючи, наприклад, нетипову перспективу чи стилізацію, найбільш прозаїчному краєвидові надати таємничості, казковості, інколи навіть елементів магії. На полотнах Рущица ми бачимо ще приспану природу, але вже десь у безлистих гілках поволі починає пробуджуватися нове життя, яке за секунду вибухне з усією силою пульсування (картина «Весна»).
Фердинанд Рущиц, «Весна». Public domain
«Весна в Госцєрадзі» – це картина Леона Вичулковського. На полотні зображена кімната, до якої через відкрите вікно, рвучко порушуючи спокій білих фіранок, увірвався пустотливий, нічим не скований весняний повів. Здається, що майже відчутно запах квітучого надворі дерева.
Леон Вичулковський, «Весна в Госцєрадзі». Public domain
Гріх було би не згадати картину Теодора Аксентовича «Весна», на якій зображена рудоволоса оголена красуня, яка уособлює саме цей період у природі. Дівчина любується відображенням у люстерку і тримає в руці жовтий тюльпан. Це надзвичайно загадковий, чуттєвий і захопливий образ природи, який назавжди залишається в пам’яті. Чарівною моделлю, яка дала своє обличчя Венері з полотна, повз яку неможливо пройти повз, була краків’янка з вогняним волоссям Ата Закшевська.
Теодор Аксентович, «Весна». Public domain
Також жінкою є весна на полотнах Яцека Мальчевського. Вона усміхнена, сповнена енергії і життєвих сил. Її повні форми можуть асоціюватися з матір’ю-землею, яка дає життя і безпеку. З плечей жінки виростають крила метелика – символ світу, який відроджується після зимового сну. Доповнює образ притулений до грудей жайворонок, повернення якого з теплих країв завжди провіщало новий час у природі. Схоже навантаження несе весь краєвид із вербою та річкою на фоні, які оповідають про пробудження зі сну природи (полотна «Весна» 1909 р. і «Весна» 1914 р.).
Яцек Мальчевський, «Весна». Public domain
Весна – це теж пора закоханих, коли загравання та флірт, у світі і тварин, і людей, мають вести прямою стежкою до появи потомства. Таку юнацьку, весняну любов ми знайдемо на картині Вацлава Шимановського «Гуцульські залицяння», на якому молодий хлопець ніжно обіймає дівчину, намагаючись, мабуть, отримати від неї поцілунок.
Вацлав Шимановський, «Гуцульські залицяння». Public domain
У майже ідентичній позі ми застаємо закоханих на картині «Весняні пориви» Едварда Окуня. Серед квітучих дерев, огорнуті метафізичною атмосферою розташовані, сміливо скеровуючи свій погляд на глядача, впевнена в собі жінка-пава й одягнений у чорну одіж лицар, який зухвало цілує її оголені груди. Таке бачення весни, безперечно, не одному поціновувачу сильно припало би до смаку.
«Весна, весна, ех, же ти…»
Едвард Окунь, «Весняні пориви». Public domain
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
